Переваги та недоліки вживання запозичених слів, які мають українські відповідники?

Question

Які є переваги та недоліки використання запозичених слів, коли існують загальновживані відповідники української мови? Чи варто намагатися вживати лише питомо українські слова?

Приклади таких слів:

• Індиферентний — Байдужий.
• Заангажований — Упереджений.

Answer 1

Зазвичай питомі (українські) слова мають ширше значення, аніж запозичені. Ваші приклади також не є абсолютними синонімами.

Індиферентний вживається в першу чергу як наукове означення речовин чи явищ, тоді як байдужим може бути в принципі будь-що.

Заангажована стаття - упереджена на користь когось чи чогось, зазвичай політичної сили. Просто упереджена стаття - автор, наприклад, використовує занадто багато стереотипів.

Варто вживати слова, які максимально точно передають необхідне значення і підходять за стилем. Чи це слово питомо українське, чи запозичене - це вже як вийде.

Однозначно точно не треба використовувати слова іншомовного походження, якщо є наш відповідник, який ідеально підходить. Наприклад, у більшості випадків слово "розробник" чудово замінює слово "девелопер", проте останнє доводиться чути і бачити дуже часто.

Також часто люди можуть використовувати якесь іншомовне слово, бо воно відчувається більш престижним, більш високого стилю. Це може з часом призводити до повного витіснення питомого українського, і запозичене слово набуває ширшого значення. Таких ситуацій теж варто уникати.

Схожі думки викладені, наприклад, тут чи тут.

Answer 2

Я загалом згоден з xpoback.

Я ще не аналізував конкретно індиферентний/байдужий і заангажований/упереджений, але загалом доволі часто слова іншомовного походження, що з'являються в українській мові паралельно з українськими аналогами, отримують вужче чи просто трішки інше значення. Наприклад:

• Абревіатура — це не просто скорочення (тобто це частковий випадок скорочення, але не будь-яке скорочення — абревіатура).
• Анонс — це не просто оголошення (нагадую, що в українській мові анонс — це попереднє оголошення).
• Чізкейк — це не просто сирник (традиційний сирник — це дещо інше, ніж те, що зараз називають чізкейком; хоча якщо брати слово «сирник» у дуже широкому розумінні, то чізкейк можна вважати різновидом сирника, але виникає потреба якось називати отой частковий різновид).

Хоча я не заперечую, що часто слова запозичуються не задля специфічного значення, а через лінощі (після багатьох обговорень якоїсь теми іноземною простіше продовжувати обговорювати її українською, не змінюючи термінологію) і/або пиху (мовляв, «солідніше звучить») (що цікаво, навіть у цьому випадку слова з часом можуть набувати дещо іншого значення).

Утім, на мою думку, не варто намагатися брати за правило викорінити всі запозичення, для яких начебто є українські відповідники, бо:

• часто запозичені слова мають дещо інше значення (тобто в певних випадках передають суть точніше); і людина, що не є професіоналом у відповідній галузі, може не розуміти цього;
• ми не можемо силоміць повернути розвиток мови в інший напрямок (якщо, припустімо, певний англіцизм уживається лише через моду, то шкода, але набридаючи іншим із «кажи так-то, а не так-то», можна досягти лише погіршення стосунків, а не зміни звичок оточення);
• іноді справді необхідно створити певний стиль/антураж/атмосферу й уживання «нестандартних» слів може бути в нагоді.

Переваги застосування власних (чи давно засвоєних) слів (якщо вони точно передають суть і не надто довші за запозичені відповідники), по-моєму, очевидні — логічніше, коли ми схожі за значеннями слова утворюємо від одного кореня (наприклад: купувати, покупний, закупки), а не від різних (наприклад: купувати, покупний, шопінг), а це в свою чергу:

• робить мову простішою для розуміння;
• зменшує простір для омонімії (чим менше різних коренів припадає на одне й те саме значення, тим менша кількість коренів потрібна загалом для всіх слів і тим менша ймовірність часткового чи повного збігу коренів із різними значеннями).