З усіх особливостей української мови я ніколи в житті не чув, щоб хтось використовував двоїну, на кшталт «Йде дві дівчині», «Було дві годині дня», «Дві слові про наукове татарське письменство».
Відповідно, і в письмових текстах вона теж завжди видавалася мені незрозумілою і дивною.
Чи існує двоїна взагалі в сучасному мовленні (передусім усному), чи вона цілковито відмерла? Якщо існує, то можливо існують якісь аудіозаписи, де можна було б почути як вживають/вживали двоїну носії мови?
З офіційного вжитку двоїну було вилучено під час реформи правопису 1933 року. Тому надмірне її використання може бути сприйнято як архаїзм¹.
Менше з тим, існує доволі велика кількість нерегулярних рештків двоїни, які використовуються у повсякденному вжитку.
Окрім того, деякі діалекти української зберегли вживання двоїни — як у письмовій, так і в усній мові.
Типові приклади вживання двоїни у сучасній українській:
-і: дві стіні́ (а не стіни́)
г/к/х, то вона змінюється на з/ц/с: дві руці́, дві нозі́(1) Очевидно, можна рекомендувати користуватися двоїною у художній літературі і поезії, але уникати її у технічних дописах.
(2) Історично, праслов'янська мова мала окремі форми для:
В українській мові форма «2» розповсюдилася на форму «3/4», і тому іноді буває важко відрізнити одну форму від іншої.
(3) Останнім за часом словником, який визначав офіційний статус двоїни, є Харківський правопис Скрипника (1928).
Так, двоїна ще існує, так у письмі як і в усному, але тільки на деякі, рідкі слова.
Хіба найкращий приклад є у Святі Літургії:
Двері, двері! В премудрості будьмо уважні.
Двері переважно подвійні в цьому значінні. Теж буває плечі i очі.
Численні праці О. Ф. Жолобова присвячені якраз дослідженню двоїни на матеріалі старослов’янської мови, де це явище зберігалося найдовше – до ХІІІ – ХІV ст. [4, 95] (а в старопольській до ХVІ – ХVІІ ст. [4, 8]). В українській мові двоїна збереглася навіть до ХХ ст. (напр. дві руці́, дві нозі́, дві книзі, дві рибі, дві дорозі, дві слові, дві вікні́, два рукава і т. д.) і була вилучена як застаріла правописною реформою 1933 року [15]
[...]
Прикладом цього твердження можемо навести у першу чергу бога Януса (лат. Ianus < лат. ianua ‘двері’) (≈ ІІІ ст. до н. е.) – одного з найдавніших римських богів. Спочатку Янус був богом світла і сонця; вранці він відчиняв небесну браму й випускав на землю день, а ввечері зачиняв браму. Згодом став богом входів і виходів. Під опікою Януса були входи і виходи кожного будинку та міста, тому його зображували з ключем у руках. Зображення бога з подвійним обличчям ставилися на арках, над дверима і брамами.
"Дві відрі" - то був буденний вираз для моєї бабусі з Вінниччини. Вона, на жаль, вже померла. Цей приклад не можна назвати дуже сучасним, проте...
Приклади з літератури:
В українській версії роману "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану" (перекладач Відомо-Хто):
— Здається, що так, — недбало відповів Рон. — Але я рвуся туди за іншим: хочу нарешті потрапити в "Медові руці"!
В Оксани Забужко:
"...з отерпом у пучках і сльозами в очу».
Наразі двоїною активно послуговуються в діалектах, зокрема північних і південно-західних. Ось щось типу доказу:
По всіх Карпатах говорять: "Іти д'хаті" в значенні "додому", "дохати". Дивно, що в Українській мові одне пишеться разом (зазвичай), а інше тільки окремо, хоча вони й близькі за змістом. Суть в тому, не знаю чи дійсно це для всієї території України, словом хата позначають кімнату, покій - тож можливо, що словосполучення "д'хаті" сформувалося під впливом двоїни.... Вжиток цього словосполучення не є архаїзмом, а щоденною нормою спілкування. Щодо суті розмови: руці, нозі, штані, штанці, рукавиці, ногавиці.... насправді двоїн досить багато в українській мові, просто люди не завжди розуміють, що вони її вживають. А ще друзі (мало б бути други) ;)
Вживається іще й як! Те, що двоїна "фішка" західних регіонів — це міт.
Полтавщина 2019 рік. Був кілька (5) днів у селі Вісичі (Полт. район) цього року — двоїна зустрічається чи не в кожного третього. Напр., до непристойности, далебі, часто казали слово "руці" (проте відокремлюючи його від мн. "руки") — взяла у руці по відру й пішла, проте та сама людина казала і і звідки йто у наших депутатів руки ростуть!? (себто, тільки зараз я це утямив, руки — це щось загальне, абстрактне, про багато людей; а руці — це типу як щось одне цільне, як "орган" по типу очі, легені. Коли ми говоримо легені ми часто говоримо про один конкретний нероздільний предмет, який складається із двох симетрично розташованих частин).
Потім ще точно пам'ятаю слова: відрі, лапі (одн. лапа), вікні, колІні (!а не колІна). Орудний ще відмінок був: (окрім відомого "очима") граблИма (від граблІ) — граблИма працюй!.
Я відчуваю, що ми сильно недооцінюємо стереотип "двоїна" є здебільшого лиш у західних діалектах... У містах може й немає, але село... Вважаю, що двоїна без підтримки зі сторони держави/філології протримається ще років 60-80, а потім остаточно зникне...
P.S.: як же я жалкую, що був не зробив звукозаписи...
