З офіційного вжитку двоїну було вилучено під час реформи правопису 1933 року. Тому надмірне її використання може бути сприйнято як архаїзм¹.

Менше з тим, існує доволі велика кількість нерегулярних рештків двоїни, які використовуються у повсякденному вжитку.

Окрім того, деякі діалекти української зберегли вживання двоїни — як у письмовій, так і в усній мові.

Типові приклади вживання двоїни у сучасній українській:

1. числівники: двістідвісті (порівняйте з п'ятсотп'ятсот, шістсотшістсот тощо)
2. наголос²: два бра́тидва бра́ти (порівняйте з усі брати́усі брати́), дві пі́снідві пі́сні (усі пісні́усі пісні́)
3. чергування голосної: два си́надва си́на (усі сини́усі сини́)
4. іменники Жін. та Срд. роду в Наз. та Знх. відмінках дістають закінчення -і: дві стіні́дві стіні́ (а не стіни́стіни́)
   1. Правопис³ 1928 року передбачав, що якщо корінь закінчується на г/к/х, то вона змінюється на з/ц/с: дві руці́дві руці́, дві нозі́дві нозі́
5. парні іменники в Орд. відмінку: очимаочима (проста множина очамиочами)
6. власні іменники (прізвища), які означають сімейство або подружжя: там живуть Петренки́там живуть Петренки́

Зауваження

(1) Очевидно, можна рекомендувати користуватися двоїною у художній літературі і поезії, але уникати її у технічних дописах.

(2) Історично, праслов'янська мова мала окремі форми для:

• (1) однини
• (2) двох об'єктів
• (3/4) для трьох/чотирьох (паукальне число)
• (5+) множина

В українській мові форма «2» розповсюдилася на форму «3/4», і тому іноді буває важко відрізнити одну форму від іншої.

(3) Останнім за часом словником, який визначав офіційний статус двоїни, є Харківський правопис Скрипника (1928).