Майже винятково зустрічаю форму "бабів" тільки у вусному мовленні і переважно в жартівливому контексті, хоча словникові статті наводять дві паралельні нормативні форми "баб" і "бабів", так само як і для деяких інших слів. Наприклад, "легенів" є абсолютно природньою формою в будь-якому контексті і в цілому навіть уживанішою від "легень".
Чи є ж баби із закінченням -ів суто розмовним явищем або ж усе таки така форма є допустимою, наприклад, в публіцистиці?
У підручниках зустрічається наступне:
VI. Особливості форм іменників родового відмінка множини.
Нетипові закінчення :
-ів мають іменники тесля (теслів), сусіда (сусідів); староста (старостів і старост), баба (бабів і баб), губа (губів і губ), легеня (легенів і легень).Стаття за посиланням містить досить розлогий список нетипових закінчень.
Цю ж інформацію — наскільки я розумію, цілком — запозичено до відповідної статті в українській Вікіпедії і до досить поважних підручників, наприклад,
О. Журенко: «Українська без помилок. Говоримо і пишемо правильно»
— без будь-яких позначок «розмовна форма» тощо.
Тому, напевне, можна вважати таку форму усталеною у сучасній українській мові і, як наслідок, допустимою в офіційній мові і публіцистиці. Варто також враховувати, що саме слово баба є досить просторічним, але форма множини на -ів не додає до нього додаткової «просторікуватості».
