Щось у цьому є:
П'ятницю вважають достойнішим пісним днем, як середу ("Приповідки або
українсько-народня філософія" В.С. Плавюка, 1946)
Так от: і середа, і п'ятниця в українській свідомості були "жіночими", "пісними", "нещасливими" днями. І в середу, і в п'ятницю не можна було прясти, чесати волосся, а особливо прати і пекти хліб, і, звісно, співати й розважатися - бо ж пісні дні. Образи Середи і П'ятниці дуже подібні: обидві супроводжували небіжчика в потойбіччя, обидві асоціювалися з дівчатами (жінками), які поночі відвідували жінок, стежили за дотриманням неписаних законів і карали "порушниць" страшними карами типу зіпсованого тіста, почорнілої дитини тощо. Як на мене, єдина різниця - п'ятницю шанують більше (страстний день Христових мук), отож піст був суворішим і заборон було більше. Джерело: "100 найвідоміших образів української міфології".
Далі суто авторська інтерпретація: середа - день, коли Христа віддано під суд, але п'ятниця - день страти - безперечно значно сакральніший, урочистіший, тож і заборон має бути більше. Усе скоромне, чого не можна людині, отримує П'ятниця. До того ж, існував звичай вшановувати "святу П'ятінку": звечора залишати на столі хліб-сіль, юшку чи кашу. Середу так не вшановували, тож їй нічого не лишалося окрім як тихо заздрити й кривитися.