У львівський області неодноразово чув випадки, коли в контексті майбутнього часу використовуються слова у минулому. Приклад такого застосування можна почути в кліпі (без цензури) до пісні "Павук" співака Дзідзьо на 56 секунді кліпу:
... чекай продамо, заробимо гроші та й будем їли!
або в тому самому кліпі пізніше на 01:39:
... люди не будуть в тебе купляли ...
Чи є це широко застосована форма використання чи звичайний діалект? І яке в нього походження?
- Майбутній час дієслів недоконаного виду вживається в таких формах:
- особові форми допоміжного дієслова бути — буду, будеш, буде, будемо (зрідка будем), будете, будуть + інфінітив: буду писати, будете ходити;
- інфінітив + скорочені особові форми колишнього дієслова яти (иму...) — -му, -меш, -ме, -мемо (зрідка -мем), -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: пектиму, пектимеш, пектиме, пектимемо (зрідка пектимем), пектимете, пектимуть.
- Майбутній час дієслів доконаного виду вживається в таких формах:
- префікс + теперішній час: зроблю, напишу;
- деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду із закінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням одноразової дії): гримну, ляжу, пущу, стукну.
Ніщо не підходить, хоча дуже наближено до першого підпункту першого пункт, тут: особові форми допоміжного дієслова бути + минулий час.
Не можу ручатись за правдивість, але мені здається, що це не широко застосована форма, а штибу ополячення чи розділенність, з якого може бути і діалект, бо якраз у поляків використовуються два рівномірні варіанти майбутнього часу: таке саме як у нас і про що тут ми мовимо.
Хоча, це все, звісно, походить ще від прасловʼянської мови, яка в свою чергу походить від індоєвропейської, бо подібні стуктури збереглися і в більшості романских й словʼянских мовах. Отже, третій спосіб:
Майбутній час міг утворюватися трьома способами.
Перший — з використанням особових форм дієслів начѧти, хотѣти, стати й інфінітива смислового дієслова (станѫ писати, начьнѫ писати).
Другий спосіб полягав у використанні форм дієслова имати з інфінітивом (имѫ писати), причому допоміжне дієслово могло стояти і після смислового (писати имѫ).
Від нього походить сучасна складна форма майбутнього часу, особові закінчення якої пов'язані з архаїчними формами дієслова мати:
я писати иму → я писатиму
ти писати имеш → ти писатимеш
він писати име → він писатиме тощоАле роздільне вживання допоміжного і смислового дієслів трапляється досі в деяких західноукраїнських діалектах (меш ходити, ме ся вмивати).
Третій — за допомогою допоміжного дієслова быти і l-дієприкметника (бѫдѫ писалъ).
Ця форма збереглася в південно-західних діалектах (буду рубав дрова).
А в сучасній літературній мові дієприкметник змінив інфінітив (буду писати, буду рубати).
Форма часу, про яку йдеться, називається передмайбутній час, лат. futurum exactum.
Він позначає дію, явище або подію, про яку очікується або планується, що на якийсь момент у майбутньому вона буде виконаною. Тобто, ми дивимося у майбутнє і звідти стверджуємо, що подія відбулася (перфект) або відбувалася (імперфект).
В українських західних діалектах/говірках (Галичина, Поділля, Буковина, Покуття) futurum exactum формується за допомогою сполучення форм «буду, будеш, буде» тощо з формою минулого часу головного дієслова: буду ходив, будеш робив, буде знала, будемо несли, будуть співали тощо. У літературній мові такі сполуки не вживаються (або мені не вдалося знайти).
Дівчинонько мила, що будеш робила на Вкраїні далекій? // Буду хусти прала, зеленого жита жала — Народна пісня;
Гнів буде як грім гримів — Б. Лепкий;
Тоді вся громада буде могла кожному забезпечити таке життя — Iван Франко;
Діти... будуть могли ходити до школи — Іван Франко
Передмайбутній час зберігся у сербськохорватській, боснійській та сербській:
Футур други глагола „радити“:
Једнина Множина
будем радио/-ла/-ло будемо радили/-ле/-ла
будеш радио/-ла/-ло будете радили/-ле/-ла
буде радио/-ла/-ло буду радили/-ле/-ла
Передмайбутній час дещо схожий на англійський Future Perfect, і навіть включений в одну сторінку на Вікіпедії. На мою думку, це не зовсім точно, тому що англійська форма утворюється за допомогою дієслова will/shall плюс допоміжного дієслова have плюс перфектної форми (як-то done). Повна аналогія з українською формою була б, якби в англійській існувала форма "shall did", або якщо б в українській була форма «буду зробив», але таких форм нема.
Мовознавець Бондар Олександр Іванович захистив у 1999 році докторську дисертацію на тему "Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові".
Зокрема, у авторефераті на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук, знаходимо:
Вживання форм минулого часу у функції майбутнього пов’язане з уявним перенесенням майбутньої дії в минуле, майбутня дія, при цьому, уявляється як вже здійснена. Минулий “наміченої” дії в минулому характеризується не переносним, а відносним вживанням форм минулого НВ. Форми минулого можуть вживатися у таких вторинних функціях, транспонуючись у зону майбутнього:
1) praeteritum propheticum, що вказує на близьке майбутнє або негайне теперішнє (Ну, я пішов) і обмежується дієсловами руху;
2) неминучий майбутній, коли форма минулого вказує на майбутню дію, в настанні якої мовець цілком переконаний і сприймає її як наслідок іншої дії, що вже відбулася чи може відбутися (Взагалі, [Давид] чоловік обережний. Немов що – пропали вважай (А.Головко)), обмежується дієсловами із значенням загибелі.
Варіантом розглядуваної є функція неможливості майбутньої дії, що трапляється в текстах усної народної творчості (Ой бодай же ти, та дівчинонько, Тоді заміж пішла, Як у степу та при дорозі Яра рута зійшла);
3) допустовий майбутній вказує на майбутню дію, що сприймається не як неминуча, а як імовірна серед інших варіантів дії для аналізу можливих наслідків (Гаразд, [припустимо] я придбав ваші акції, що далі?);
4) функція іронічного заперечення майбутньої дії реалізується в КС із непрямими мовленнєвими актами і супроводжується одночасною транспозицією афірмативності в негативність (Так він тобі й сказав правду = Він тобі не скаже правди).
Вторинні функції минулого жорстко обмежені типом КС, а нерідко навіть лексико-семантичною групою дієслів (неминучий майбутній, близький майбутній).
