Унормованого переліку правил (законів) і засобів милозвучності української мови знайти не вдалося.
Професор Ющук І.П. у Практикумі з правопису і граматики української мови виділяє такі основні закони милозвучності української мови:
- Українська мова уникає збігу голосних: вона йде (пор. він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос.
паук), руїна (пор. рос. руина).
Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і
твірної основи: виорати, приозерний, переінакшити.
Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних: а) запорозький (запорож+ський), французький (француз+ський), кравецький (кравець+ський), ткацтво (ткач+ство); б) їжджу (а не “їзджу”), щепа (а не “счепа”), козаччина (а не “козацьчина”); в)
радісний (радість+ний), проїзний (проїзд+ний), дошка (а не “дощка”); г) щастя (а не “щасття”), Поволжя (а не “Поволжжя”),
жовчю (а не “жовччю” і не “жовч’ю”); ґ) розібрати (роз+брати), надіслати (над+слати), підігріти (під+гріти); д) сказав усе (а не “сказав все”), він іде (а не “він йде”).
Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай
навіть при цьому виникне збіг приголосних): росте вглиб і вшир (а
не “росте углиб і ушир”), вірю в справедливість (а не “вірю у
справедливість”).
Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний): а вони — утікати; а ти— іди додому;
роман-епопея Л.Толстого “Війна і мир”, роман І. С. Тургенева
“Батьки і діти”, (після слів війна, батьки робиться невелика пауза,
бо названі тут поняття протиставляються); але: море й степ, гори й
долини (після слів море, гори такої паузи нема).
Проте, щоб уникнути важких для вимови збігів однакових приголосних, перед в, ф, св, зв, тв, дв, сф і под. навіть після
roлосних вживаємо у: Сумний був час; товариші мої пішли у військо.
(Леся Українка.) На алеї парку з’явився гладкий, вусатий дядько у
фартусі, з мітлою в руках. (Л.Дмитерко.)
В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — в, і — й: був на Уралі, вступив до
інституту, виконав вправу, уклали угоду.
Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму: 1. Яка упевненість в
ході швидкій гримить. (В. Сосюра.) 2. Курява на вулицях вляглась.
(І. Нечуй-Левицький.) Але й тут порушення милозвучності мови небажане.
В доповнення до переліку законів Професор Ющук І.П. впорядкував засоби милозвучності української мови, розділивши їх на фонетичні та художні.
Так, пан професор виокремлює наступні фонетичні засоби милозвучності мови.
- Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у — в та і — й: день у день, рука в руку; підняв угору, піднявся вгору;
степ і море, море й степ; дощ іде, дощ не йде.
Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: 1. Петриків батько
був ув економії за корівника. (Остап Вишня.) 2. Стало так легко, як уві сні. (Ю. Яновський.)
- У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відібрати (від + брати),
переді мною — перед тобою, знову промовив — знов обізвався, пізніше сталося — пізніш усвідомив.
Прийменник з може мати форми із, зі, зрідка зо: 1. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав. (Т. Шевченко.) 2. Лиш де-не-де
прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку.
(М. Коцюбинський.)
Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж:
зробив би — зробила б, як же — що ж.
Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на -сь: дивлюся на воду — дивлюсь у воду; зібралися
всі — зібрались усі; повернемося вночі — повернемось уночі.
Але після приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше—дививсь).
У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь: подивившись, звернувшись, дивлячись, зупиняючись.
А от художні засоби милозвучності мови, на думку професора Ющука, такі.
Милозвучності мови можна досягти також певним добором і розташуванням
слів.
Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків: ці цікаві розповіді — ці захоплюючі
розповіді; велика калюжа — здоровенна калюжа; вартовий вийшов —
вартовий подався надвір;
поривчасто дув вітер — дув поривчастий вітер.
Не слід допускати римування слів у прозі: любов людини до батьківщини — любов людини до рідної землі; основна тема цієї поеми
— у поемі говориться про; в показі образів троянців — у змалюванні
образів троянців.
Треба уникати набридливого повторення однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень та слів. Наприклад, у реченні
(прочитайте його вголос!) “Самовідданість, скромність, людяність і
принциповість Свирида підкреслюється в багатьох місцях роману”
нагнітається свистячий звук [с], чотири рази підряд вжито
звукосполучення [ісˊтˊ], яке потім підсилено звукосполученнями [сˊлˊ1,
[цˊцˊ] та [сˊцˊ]. Таким чином виникло суцільне сичання. Щоб усунути цю
ваду, речення можна переробити так: Свирид — самовідданий і
принциповий і разом з тим скромний та людяний. Це автор підкреслює в
багатьох місцях роману.
Але правильно дібрані звукові повтори в художній літературі посилюють емоційний вплив твору на читача.
