Ви, мені здається, не до кінця правильно інтерпретуєте наведене правило правопису. Воно не каже, що якщо стоїть т, то після нього обов'язково треба писати ью (ья, ьє тощо). Навіть у наступному пункті того ж правила написано: «Знак м’якшення не пишеться перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у: мадя́р, малярі́я; дю́на, ілю́зія, нюа́нс, тю́бик, тюль; Аля́ска, Дюма́, Сю».
Тобто фактично річ така:
- якщо воно звучить як [т'йу] чи [тйу] — то треба писати тью, наприклад, Метью (але не тʼю — не Метʼю);
- якщо воно звучить як [т'у] — то треба писати тю, наприклад, тюбик;
- якщо воно звучить як [ту] — то треба писати ту, наприклад, турист.
Тобто немає обмежень окрім заборони на тʼю, всі три інші варіанти можливі: ту, тю, тью — залежно від звучання. (Причому варіант тью статистично найрідкіший.)
Причому звучання, мені здається, варто зважати радше запозичене, а не оригінальне. Бо часто так трапляється, що слово, яке в оригіналі звучить по-одному, після адаптації іншою мовою починає звучати по-іншому. Хоча тут я можу помилятися.
Якщо ж усе-таки розглядати оригінальне англійське звучання, то у Англійському Вікісловнику ми бачимо, що можливі два варіанти звучання: /tjuːˈtɔːɹɪəl/ (тобто [тйу…]) і /tuwˈtɔɹijəɫ/ (тобто [ту…]) — відповідно, обидва варіанти: тью і ту теоретично можливі. Причому справа ускладнюється тим, що в англійській мові немає як таких твердого [т] і м'якого [т'] — лише щось проміжне (за МФА: не [ t̪ ] і не [ tʲ ]), тому і проти варіанту тю мені теж теоретично нема чим заперечити.
Це слово не словникове, тому:
- я не впевнений, що воно взагалі доречне у багатьох стилях (зокрема офіційному);
- писати його можуть по-всякому (я б схилявся просто до найпоширеніших варіантів написання).