Чим зумовлено вживання флексії -и в родовому відмінку?

Question

Дедалі частіше в сучасній публіцистиці знаходжу приклади вживання флексії -и в родовому відмінку, зокрема в Є.Сверстюка: "індивідуальности", в О.Забужко: "смерти", "самодостатности". Чим це зумовлено? Адже завжди вважала, що тут використовуємо закінчення -і.

Answer 1

Скоріш такі люди є прихильниками досовітського письма, яке було затверджено наступними документами:

Класичний правопис — 1928

§ 25. В родовому відмінку однини іменники мають закінчення ‑а (‑я), ‑у (‑ю), ‑и (‑яти, ‑ати, ‑ени), ‑і (‑ї).

4. ‑и мають:

а) Усі іменники жіночого роду тверді (див. § 22 і відміна 1 гр.): коло води́, без кни́жки…

б) Іменники жіночого роду 3 відм. (див. § 22) на ‑ть за другим приголосним: від ра́дости, з ві́сти, до сме́рти, без чве́рти…

Також винятково: до о́сени, без со́ли, кро́ви, любо́ви, Ру́си.

в) Усі іменники ніякого роду з наростками -ят- (після ж, ч, ш, щ ‑ат‑ — див. § 22 2 відміна): до теля́ти, горща́ти… і слово і́мени.

Правопис на основі Желехівки — 1892

част-ь
част-и
част-и
част-ь
част-е
части-ю (частю)
част-и

Проєкт 1999

У родовому відмінку однини іменники III відміни на -ть за другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білору́сь, мають закінчення -и: ві́сти, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си, Білору́си. Усі инші іменники мають закінчення -і: бо́язні, га́лузі, но́чі, о́сі, пе́чі, по́дорожі, ті́ні, ста́лі та ин.

---

Також цього дозволяє правопис 2019 року:

Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гід́ности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́, Білору́си.

Answer 2

Згідно з сучасним офіційним українським правописом (зміни від 2019 року) можливі обидва варіанти: Незалежности та Незалежності. Докладніше з правопису:

У родовому та давальному відмінках однини іменники третьої відміни мають закінчення -і: Бе́ршаді, вані́лі, га́лузі, гера́ні, гі́дності, кро́ві, любо́ві, мо́ці, незале́жності, не́хворощі, но́чі, Оболо́ні, о́сені, о́сі, по́дорожі, при́язні, ре́чі, Ру́сі́, со́лі, ста́лі, су́міші, ті́ні, У́мані, фа́льші, флане́лі, хоро́брості.

Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гі́дности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́ , Білору́си.

Answer 3

Коротко: так історічнїше і лӧґічнїше.

Проблеми українського правопису в 20 столітті · Василь Німчук

Нині найбільші суперечки в середовищі фахівців і ширшої громадськості ведуться навколо флексій родового відмінка однини іменників третьої відміни та слів четвертої відміни з суф. -ен-.

В академічних «Найголовніших правилах...» встановлено норму: «У словах жіночого роду, що кінчаються на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини -и, а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати -і; напр., род. відм. — з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти... Виняток в осени” (с. 9). Таке ж правило було і в проекті УП 26: “-и мають ... б) Усі речівники жіночого роду на приголосний ...: з радости, без подорожи, до ночи, від розкоши, крови, твари, молоди, поморози, соли, тіни, Роси, артіли, морали, матери ...” Тут же сказано, що -и мають “усі речівники ніякого роду з наростками -ят (після ж, ч, ш, щ -ат-), -ен-: до теляти, горщати... і слово імени” (с. 35).

УП 28 правило щодо флексії родового відмінка однини іменників жіночого роду третьої відміни дає трохи інші рекомендації: “-и мають <...> б) Іменники жіночого роду III відм. ... на -ть за другим приголосним: від радости, з вісти, до смерти, без чверти ... Також винятково: до осени, без соли, крови, любови, Руси” (с. 35). Стосовно іменників середнього роду сказано, що в родовому однини -и приймають слова “з наростками -ят (після ж, ч, ш, щ -ат-...): до теляти, горщати ... і слово імени” (с. 35).

УП 33 (моя прим.: совʼєтський) скасував це правило щодо іменників III відміни: “Родовий, давальний відм. має закінчення -і (с. 41): вісті, тіні, подорожі” (с. 31, таблиця), яке діє понині. Проте УП 33 залишає флексію -и формі у назв середнього роду з суф. –ен”: імени (с. 42).

Історично іменники III відміни колишньої -і-основи в родовому відмінку однини мали флексію -и: ночи і под. За аналогією до них закінчення -е було витіснене флексією -и в родовому відмінку іменників колишніх -u- (-ъv-)-основ: свекърве — свекърви. Іменники колишніх -і- та -u-основ стійко зберігали флексію -и на всій українській етнічній території. Лише в другій половині XVII ст. в актах з терену Гетьманщини зрідка фіксується закінчення -ѣ (тобто -і) в результаті впливу іменників колишньої -ja-основи (земля — землѣ > земл’і): з Березанѣ, прошу милостѣ, кровѣ, любовѣ (Пирятинські акти {Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 146}). Панівною і на цих теренах залишалася флексія -и: речы, пам’яти (Бориспільські акти), любови, корысты, отповѣди (Полтавські акти), для памяти (Пирятинські акти) {Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 145}. Пор. ще 1583 p. в Житомирській актовій книзі: на запя(ст)ю троха продрано до крывѣ {Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582—1588 рр.) / Підгот. до видання М.К.Бойчук. — К., 1965. — С. 69}, але там же: на вчине(н)е справедливости єго мл(с)ти та ін.

У XIX ст. стійко зберігалася флексія -и. Полтавець І.Котляревський вживає тільки давню флексію: И солы крымкы и бахмуткы; Въ отравлену ѣu утробу Наклала злосты, мовъ бы бобу; Къ Лависи одъ любвы бувъ въ гори; Позволь тила убытой раты, Як водится, земли предаты; Летыть Трояньцивъ обозрыты, Роздуть въ ныхъ храбросты огонь {Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским. - Харьков, 1842. - Ч. II. - С. 9; Ч. IV. - С. 27, 37;Ч. V. - С. 28; Ч. VI. - С. 46-74}.

Основоположник новоукраїнської літературної мови Т.Шевченко, до якого так часто апелюють «ревнителі» української мови, котрим у всьому незвичному або неприйнятному для них увижаються підступи галичан і діаспори, вживав у третій відміні тільки споконвічну флексію -и (графічно, за російською системою — -ы) в родовому однини та називному відмінку множини іменників третьої відміни: Пошли тоби Матер-божа Тіи благодаты Всего того, чого маты Не зуміе даты; Безъ сповиды святои умирають; Гуляючи якъ той казавъ Шматокъ хлиба ззucmы Иды жъ доню, а ты сыну, Послухаешъ висты {Шевченко Т. Три літа / Автографи поезій 1843—1845 років. — К., 1966. - C. 15, 62, 54}.

У частині говорів української мови ішов процес вирівнювання флексій іменників за першою відміною, за якою змінювалась абсолютна більшість слів жіночого роду.

До початку XX ст. процес витіснення флексії -и через -і в говірках південно-східного й частково північного наріччя української мови зайшов досить далеко в іменників, основи яких закінчуються не на групи приголосних, тому граматисти — вихідці з цих діалектних ареалів не подають одноманітної флексії в родовому відмінку однини іменників третьої відміни. Наприклад, Є.Тимченко подає: реч-і (річі), тіни (тіні), части, вдячности матери {Тимченко Є. Українська граматика. — К., 1907. - Ч. 1. — C. 113— 114}. Б.Грінченко в своєму букварі «Українська граматика до науки читання й писання» (Київ, 1907, 1917) у родовому відмінку однини іменників третьої відміни поруч із флексією -і вживає -и: мудрости, смерти, соли {Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця XIX — початку XX ст. — Ужгород, 1997. - С.244}. М.Гладкий у парадигмі третьої відміни в родовому однини фіксує форми: печі, тіні, матері, але части, свідомости, любови {Гладкий М. Практический курс украинского языка для учительских семинарий, учительских курсов и старших классов средних учебных заведений. — Житомир, 1918. — C. 33}.

М.Грунський та Г.Сабалдир у “зразках деклінації речівників жіночого роду” подають у родовому відмінку однини іменників третьої відміни: вдячности, але податі, ночі, речі {Грунський М., Сабалдир Г. Практичний російсько-український словник ділової мови. - К., 1924. — C. 165}.

Найповнішу картину поширення флексій -и або -і в українських говорах нині дає Атлас української мови. У ньому скартографовано тільки форми лексем сіл' та ніч у першому томі (“Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі”) та слів сіл', ніч, л'убоў у другому (Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі). На жаль, тут немає зовсім матеріалів про форми родового відмінка однини іменників із суфіксом -ість та інших слів третьої відміни, котрі мають у кінці групу приголосних (наприклад, кiс'т', мас'т').

На території першого тому Атласу української мови північну межу поширення форм родового відмінка соли на Лівобережжі можна окреслити приблизно так: північніше від c. Сувид Вишгородського р-ну — c. Козари Носівського р-ну Чернігівської обл. — м. Ніжин Чернігівської — c. Обмачів Бахмацького р-ну Чернігівськ. обл., далі — на південь від р. Сейм. На Правобережжі форма соли функціонує то в ширшій, то вужчій смузі вздовж за течією Дніпра та на північ від Дністра. У багатьох говірках форма соли функціонує паралельно з формою сол'і {Атлас української мови. — Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. — К., 1984. — Карта № 190}.

Форма ночи поширена на Правобережжі на північ від умовної лінії: нижче м. Бердичева Житомирської обл. — м. Фастів та Васильків Київської обл., на Лівобережжі: від c. Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. на північний схід — південніше м. Прилук Чернігівської обл. — на захід від м. Ромни Сумської обл. - на захід від м. Конотоп цієї обл. — на північ від р. Сейм у межах Сумської обл. {Атлас української мови. — Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. — К., 1984. — Карта № 190}.

В ареалах, охоплених другим томом Атласу української мови, панівними є форми на -и в родовому відмінку іменників жіночого роду на приголосний: соли, тіни, ночи, л'убови (л'убви), причому форми типу ночи, л'убови (л'убви) засвідчуються в далеко більшій кількості говірок, ніж форми coли {Атлас української мови. — Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. — К., 1988. — Карти № 174—175}.

Дослідник полтавських говорів В.С.Ващенко твердив, що в них варіантність флексій -и та -і спостерігається в записах живої мови XIX ст., але в записах середини XX ст. закінчення -і переважає й “помічається тенденція до звуження обсягу застосування форми на -и. Можливо, що таке звуження відбувається під впливом літературної норми” {Ващенко В.C. Полтавські говори. — Харків, 1957. — С. 107—108; Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 146—147)}. Очевидно, флексія -і витісняє -и в родовому відмінку іменників жіночого роду на приголосний під впливом літературної мови (навчання в школі!) і на інших теренах України. (моя прим.: 1876 — ярижка)

Для збереження традиції чіткішої диференціації флексій іменників третьої відміни (адже тепер однакові флексії вони мають у родовому, давальному, місцевому відмінках однини й називному та знахідному множини), для розширення стильових можливостей необхідно зберегти, відновити як нормативне закінчення -и, визначивши чіткі правила його застосування. Тут є дві змоги — вернутися до УП 28 або рекомендувати паралельні флексії -і та -и: вісті — вісти, радості — радости, ночі — ночи, солі — соли і т. д., адже нині нормативними є паралельні флексії відповідно дві в давальному (робітникові — робітнику) й три в місцевому (на робітнику, робітниці, робітникові) відмінках однини в іменників чоловічого роду другої відміни. У кожному разі дозволити вживання флексії -и в словах із основою на групу приголосних в художній літературі, як це було прийнято більшістю голосів на одному з засідань Національної правописної комісії, — наполовину розв’язати проблему. Велика частина органів масової інформації вже нині широко вживає флексію -и в родовому відмінку однини іменників третьої відміни з основою (коренем) на групу приголосних та в словах сіль, осінь, кров, любов, Русь (пор. офіційний титул Патріарх Київський і всієї України-Руси). Цю практику треба узаконити, тобто повернутися до норми правопису 1928 р.

Староукраїнські пам’ятки документовують тільки закінчення -и, -е в іменників середнього роду колишніх -n-основ: имени і под. {Самійленко С.П. Іменник // Історія української мови: Морфологія. - К., 1978. - С. 121}. Нам не відомі факти засвідчення в старовинних текстах форм із флексією -і (-ѣ) в іменах -n-основи. В І.Котляревського читаємо:

Пославъ послами до Латына
Одъ имены свого и чына
{Виргилиева Энеида... — Ч. IV. — С. 22}.

М.Гладкий у парадигмі лексеми ім’я в родовому однини подає форми ім’я, імени {Гладкий M. Зазнач. праця. — С. 29}.

Лише в другому томі Атласу української мови скартографовано форми родового відмінка однини іменників колишньої -n-основи. У них, як правило, збігаються форми родового відмінка однини з називним. Тільки в небагатьох поселеннях засвідчено як основні форми типу виме'ні, с'імен'і, т'імени, імен'і. Частіше вони виступають як паралельні до форм типу імйа (імн'а). Лише в поодиноких поселеннях Правобережжя відзначено форму імени {Атлас української мови. — Т. 2. — Карта № 207}. Це, напевне, є наслідком впливу літературної мови, зокрема надто поширених у час тоталітаризму найменуваннями заводів, колгоспів, організацій, закладів іменами видатних діячів культури, науки, освіти та, особливо, радянських функціонерів, де форма родового відмінка однини відповідного іменника ніколи не збігалася з формою називного однини: кінотеатр імені Т.Шевченка, консерваторія імені Лисенка і ніколи колгосп ім’я Т.Шевченка і под.

Вважаємо, що треба повернути норми 1927 і 1933 p., вживати імени і под., і таким чином усі іменники четвертої відміни в родовому відмінку однини матимуть одну, без винятків, флексію -и: дитяти, імени тощо. За повернення флексії -и в родовому відмінку однини іменникам колишньої -n-основи висловився недавно акад. Ю.Шевельов {Шевельов Ю. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису // Березіль. — 1995. — № 7—10. — С. 165}.