«Закордон» чи «за кордон», «закордоном» чи «за кордоном»?

Question

Як треба писати фрази (разом чи окремо)?

Олег перебуває за кордоном / закордоном.
Остап поїхав за кордон / закордон.

_{Я вважав, що окремо.
Але мені, посилаючись на сторінку «Мова. ДНК нації», пояснюють:
— Тут якраз можна «закордоном», бо маються на увазі зарубіжні країни.
Тобто, виходить, можна обидва варіанти?
І ще потім:
— Є кордон чогось у значенні межа — тоді окремо; а це місце перебування узагальнене — тому й разом.
Тобто, виходить, можна лише разом?
Подивився в корпусі — наче й правда:
— Вони обидві вже по кілька разів були закордоном, відпочивали з батьками і на Багамах, і в Греції, і в Іспанії… //Всеволод Нестайко «Супер „Б“ з „фрикадельками“».
— Так от: або поміщики — тоді їдьмо закордон <…>. Або ж з комедіями раз на завжди покінчить: робити. //Володимир Винниченко «Чесність з собою».}

То як правильно?

Answer 1

На жаль, це поширена помилка. Іноді помиляються навіть найвідоміші письменники. Проте все-таки на одну-дві цитати в корпусі з неправильним написанням припадає багато з правильним, наприклад:

• Знають за кордоном. //Павло Загребельний «Диво».

• Всі рвуться за кордон. //Звідти ж.

«Мова. ДНК нації» не помилилася; проте, на жаль, конкретно цю її сторінку багато хто інтерпретує неправильно, сприймаючи буквально уривок: «Закордон — іноземні країни, чужі землі, зарубіжжя. За кордон — за межі своєї країни» — і вважаючи, що критерієм вибору між сполученим і відокремленим написанням начебто є зміст, який ми хочемо передати (мовляв, «про закордонні країни — разом, про лінію кордону — окремо»). Це не так.

Насправді обмеженням, що не дає в багатьох випадках писати «за кордон(ом)» разом, є те, що слово «закордон» (у написанні разом) хоча в українській мові й існує, але є лише іменником (називного або знахідного відмінка, тобто відповідає на питання «що?»), синонімом до слів «закордоння» та «зарубіжжя», а не прислівником (що відповідає на питання «куди?») — і тому саме лиш воно одне не може виконувати роль обставини місця. А слово «закордоном», відповідно, є тим самим іменником в орудному відмінку (тобто відповідає на питання «чим?») — і теж не може бути обставиною місця (що відповідає на питання «де?»). Як не можна «поїхати зарубіжжя» (лише «у зарубіжжя») — так і не можна «поїхати закордон» (лише «у закордон», або «за кордон»). Як не можна «перебувати зарубіжжям» (лише «у зарубіжжі») — так і не можна «перебувати закордоном» (лише «у закордоні», або «за кордоном»).

Answer 2

На жаль повинен не погодитися із відповіддю вище. Потрібно розрізняти прислівники із префіксами і іменники, які мають з прислівником спільний корінь. Одною із головних ознак прислівника є те, що він є НЕЗМІННОЮ частиною мови! Отже більшість прикладів із картинки вище (закордону/ом/і) не стосуються прислівника "закордон" узагалі, тому що вони, дійсно, є іменниками. "Закордон" може бути прислівником не зважаючи на те, чи є відповідне слово в іншій частині мови. Такі слова, як "пора", "шкода", "жаль"... залежно від змісту можуть бути як прислівниками, так і іменниками. Дуже мало в українській мові є прислівників розряду місця (відповідають на питання де?, куди? звідки?), які б мали префікс "за". Єдиний приклад, який спадає на думку - "заміж". "Муж" - іменник-> "заміж" - прислівник-> "заміжжя" - знову іменник. Так само "кордон" - іменник-> "закордон" - прислівник-> "закордоння" - знову іменник. Мова не є набором готових складників, а радше набором правил які допомагають мову творити. Слово "закордон" може бути прислівником тому, що не існує (я не знаю такого) правила, яке б забороняло нам створити такий прислівник.