16

Як наші пращури читали літеру "ѣ" в пам'ятках, написаних на теренах сучасної України у 9-12 століттях? Я так розумію, що з 12 сторіччя вже з'явився київський ізвод і до 18 сторіччя "ѣ" читалася як "і", а що було до 12 сторіччя?

4
  • 1
    Авторе, будь ласка, уточніть запитання. Ять — це не звук, а літера. А звуки, які нею записувалися, могли бути різними — в один і той самий час на різних територіях, або навіть на одній території у різні часи Mar 21, 2017 at 20:16
  • @bytebuster, про це й питання. Сучасні українці вимовляють ѣ здебільшого як і, сучасні росіяни як є, сучасні болгари як я або як росіяни. Коли остаточно сформувалася вимова літери ѣ українцями і що було до того.
    – Sasha
    Mar 21, 2017 at 20:30
  • @Sasha, у тім-то й справа, що нема такого явища, як «вимова літери ѣ». Є явище — конвенція запису звуку X за допомогою символу Y. Mar 21, 2017 at 20:36
  • 4
    @bytebuster, не зрозумів.
    – Sasha
    Mar 21, 2017 at 20:38

3 Answers 3

4

Історична фонологія української мови (Юрій Шевельов) ¬ § 13. Потрактування ě (в т. ч. § 13.7).


Розвиток звуків літери ѣ в українській мові виглядає дещо таким чином:

eā > ea > ie > iė > ė

Шевельов також вважає привабливою гіпотезу про те, що можна побудувати узагальнене представлення лінії розвитку цього звуку відразу для декількох мов (а не лише для української; мовляв, цей процес відбувався схоже в українській, російській, білоруській, польській, словацькій і болгарській мовах, але в українській зайшов найдалі, а в інших наразі перебуває на попередніх етапах). Пропонована спільна еволюція цього звуку виглядає таким чином:

eā > ea > ’ȧ > ’æ > ’e > ’ė > ’i

Але врешті-решт за сукупністю аргументів Шевельов сам відмовляється від цієї гіпотези, схиляючись до побудови окремої лінії для української мови (що наведена першою).


Така зміна також має назву ікавізм


Найдавнішим відтворенням [ě] як [і] дехто вважає написання τζερνιγωγαν (форма зн. відм. від Чернігів ← д.‑р. Чернѣговъ) в Костянтина Багрянородного, яке належить середині 10 ст. Як бачимо, літера ι відповідає наголошеному ě. На думку Леоніда Булаховського, таке написання дає право вважати, що принаймні з 10 ст. місто Чернігів населяли «ікавці» — «ієкавці», тобто звук [ě] вимовляли як [і] або [іє]. Проте наведене свідчення дуже ненадійне, щоб на його підставі можна було робити якісь висновки.

Написання и замість ѣ давньоруські памʼятки південного походження засвідчують декількома прикладами і в 11 ст.: ниции, в вѣри, нимаѩ, исцили, въ мироу, двѣ ризи. Але поряд із ними в тих самих рукописах засвідчено більше прикладів написання саме з е замість ѣ: нєсть, вєруѫ, лєта, нєдєлѣ, гнєвъ. Звичайно, що навіть такі приклади дають змогу зрозуміти якісну, артикуляційно-акустичну близкість [ě] до [е] та [і], на що вказують і зворотні процеси заміни: ѩвлєнѣѥ замість ѩвлєниѥ, прѣвєдуть замість приведуть, утоплѣнъ замість утоплєнъ. Починаючи з 13 — 14 ст., писемні памʼятки засвідчують написання и замість ѣ вже дуже часто, хоч коли-не-коли й писано є замість ѣ. Однак вже принаймні з другої половини 13 ст. в більшості південних говорах давньоруської мови (ареал утворення української мови) звук [ě] вимовлявся як монофтонґ [і].

2
  • 1
    Я не зрозумів, що означає «в загальних рисах (не тільки української) й менш вагомим розвиток ѣ виглядає так», прочитав першоджерело і спробував роз'яснити Вашу відповідь. Сподіваюсь, Ви не проти (якщо ні, відхиліть, я не проти, зроблю тоді окремо/коментар). І дуже дякую за те, що Ви знайшли цю інформацію.
    – Sasha
    Jul 14, 2017 at 22:30
  • 1
    Власна, НМД, це найкраща відповідь, бо, хоч інші і наводять цікаву інформацію, але ця єдина, що конкретно відповідає на питання «що було до 12 сторіччя».
    – Sasha
    Jul 14, 2017 at 22:35
3

Читала, що вимова звуку, записуваного з допомогою «ѣ», розділилася на і на є близько X століття. (Якщо так неправильно висловлюватися, то я б це назвала «як вѣра стала віра на одних територіях і вєра на інших», а якщо хочеться уявити собі звучання вѣра, то з тих двох треба вивести середнє).

Донедавна вважала, що це було у «Походженні слов'янської писемності» Брайчевського, але перечитала і не побачила. Тому сама шукаю джерело :(

1
  • 1
    Будь ласка, завжди додавайте джерела до тверджень, які містяться у дописах. Тим більше, якщо це стосується історичних подій. Jul 11, 2017 at 20:29
3

Є хороша книга на тему української транслітерації церковно-слов'янських текстів Ганни Куземської, яка є у вільному доступі: Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстiв Там є потрібний вам розділ:

  • Лiтеру ѣ транслiтерують переважно як i: вѣршъ /вiрш/, гнѣвъ /гнiв/, человѣкъ /человiк/, стрѣлы /стрiли/, вѣтрыло /вiтрило/, вѣрꙋю /вiрую/, посѣща́єши /посiщаєши/, вѣвцѣ /вiвцi/ тощо.
  • ѣ пишуть як ї пiсля голосної, префiксiв або на початку слова (зазвичай у нашiй лiтературнiй мовi ХVI–ХIХ ст.): мωѣ /мої/, то́ѣж /тої ж/, мно́гіѣ /многiї/, до збавенноѣ, ꙋторованоѣ дороги /до збавенної, уторованої дороги/; отъѣзжій /от’їзжий/; ѣжъ /їж/ тощо.

Виняток. У текстах ХI–ХIII ст. лiтера ѣ може звучати як е, а чи я: прѣжде /прежде/, благодѣть /благодать/, времѣ /врем’я/, имѣх /iм’яху/ тощо.

0

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service and acknowledge you have read our privacy policy.

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.