Коли праслов'янський звук "ѣ" (ять) в українській мові трансформувався в "і"?

Question

Як наші пращури читали літеру "ѣ" в пам'ятках, написаних на теренах сучасної України у 9-12 століттях? Я так розумію, що з 12 сторіччя вже з'явився київський ізвод і до 18 сторіччя "ѣ" читалася як "і", а що було до 12 сторіччя?

Answer 1

Історична фонологія української мови (Юрій Шевельов) ¬ § 13. Потрактування ě (в т. ч. § 13.7).

---

Розвиток звуків літери ѣ в українській мові виглядає дещо таким чином:

_eā > _ea > _ie > _iė > ė

Шевельов також вважає привабливою гіпотезу про те, що можна побудувати узагальнене представлення лінії розвитку цього звуку відразу для декількох мов (а не лише для української; мовляв, цей процес відбувався схоже в українській, російській, білоруській, польській, словацькій і болгарській мовах, але в українській зайшов найдалі, а в інших наразі перебуває на попередніх етапах). Пропонована спільна еволюція цього звуку виглядає таким чином:

_eā > _ea > ’ȧ > ’æ > ’e > ’ė > ’i

Але врешті-решт за сукупністю аргументів Шевельов сам відмовляється від цієї гіпотези, схиляючись до побудови окремої лінії для української мови (що наведена першою).

---

Така зміна також має назву ікавізм

---

Найдавнішим відтворенням [ě] як [і] дехто вважає написання τζερνιγωγαν (форма зн. відм. від Чернігів ← д.‑р. Чернѣговъ) в Костянтина Багрянородного, яке належить середині 10 ст. Як бачимо, літера ι відповідає наголошеному ě. На думку Леоніда Булаховського, таке написання дає право вважати, що принаймні з 10 ст. місто Чернігів населяли «ікавці» — «ієкавці», тобто звук [ě] вимовляли як [і] або [іє]. Проте наведене свідчення дуже ненадійне, щоб на його підставі можна було робити якісь висновки.

Написання и замість ѣ давньоруські памʼятки південного походження засвідчують декількома прикладами і в 11 ст.: ниции, в вѣри, нимаѩ, исцили, въ мироу, двѣ ризи. Але поряд із ними в тих самих рукописах засвідчено більше прикладів написання саме з е замість ѣ: нєсть, вєруѫ, лєта, нєдєлѣ, гнєвъ. Звичайно, що навіть такі приклади дають змогу зрозуміти якісну, артикуляційно-акустичну близкість [ě] до [е] та [і], на що вказують і зворотні процеси заміни: ѩвлєнѣѥ замість ѩвлєниѥ, прѣвєдуть замість приведуть, утоплѣнъ замість утоплєнъ. Починаючи з 13 — 14 ст., писемні памʼятки засвідчують написання и замість ѣ вже дуже часто, хоч коли-не-коли й писано є замість ѣ. Однак вже принаймні з другої половини 13 ст. в більшості південних говорах давньоруської мови (ареал утворення української мови) звук [ě] вимовлявся як монофтонґ [і].

Answer 2

Читала, що вимова звуку, записуваного з допомогою «ѣ», розділилася на і на є близько X століття. (Якщо так неправильно висловлюватися, то я б це назвала «як вѣра стала віра на одних територіях і вєра на інших», а якщо хочеться уявити собі звучання вѣра, то з тих двох треба вивести середнє).

Донедавна вважала, що це було у «Походженні слов'янської писемності» Брайчевського, але перечитала і не побачила. Тому сама шукаю джерело :(

Answer 3

Є хороша книга на тему української транслітерації церковно-слов'янських текстів Ганни Куземської, яка є у вільному доступі: Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстiв Там є потрібний вам розділ:

• Лiтеру ѣ транслiтерують переважно як i: вѣршъ /вiрш/, гнѣвъ /гнiв/, человѣкъ /человiк/, стрѣлы /стрiли/, вѣтрыло /вiтрило/, вѣрꙋю /вiрую/, посѣща́єши /посiщаєши/, вѣвцѣ /вiвцi/ тощо.
• ѣ пишуть як ї пiсля голосної, префiксiв або на початку слова (зазвичай у нашiй лiтературнiй мовi ХVI–ХIХ ст.): мωѣ /мої/, то́ѣж /тої ж/, мно́гіѣ /многiї/, до збавенноѣ, ꙋторованоѣ дороги /до збавенної, уторованої дороги/; отъѣзжій /от’їзжий/; ѣжъ /їж/ тощо.

Виняток. У текстах ХI–ХIII ст. лiтера ѣ може звучати як е, а чи я: прѣжде /прежде/, благодѣть /благодать/, времѣ /врем’я/, имѣх /iм’яху/ тощо.