Надибала дуже цікаву статтю Галини Лукаш «Онімна гра в сучасній номінації», в якій пані професорка проаналізувала "основні механізми створення нових квазіонімних номінацій
усного мовлення, які за своїм лексичним змістом та словотвірною онімною моделлю нагадують власні назви і можуть бути їм омонімічними".
Зокрема, мовознавець відзначає:
Під терміном «квазіоніми
» (від лат. quasi − ‘ніби, начебто’;
онім − ‘власна назва’) розуміють загальні назви, омонімічні власним
назвам [Андреев 2005: 5]. Квазіоніми утворюються на базі різних
лексичних одиниць і становлять собою загальні назви, які на основі
онімних моделей і за допомогою онімних формантів набули вигляду
власних назв, але разом з тим їхнє апелятивне значення залишилося
прозорим для мовців [Там само]. В.М. Андреєв як приклад наводить
арготичні рос. квазіоніми Мешок Петрович − ‘пляшка горілки’;
козлостан − ‘табірна система’.
Процес утворення подібних лексем названо словотвором за аналогією, або словотвором за моделлю власної назви. Українська мова дає безліч
таких прикладів-мовленнєвих квазіонімів: Сахар Медович − ‘нещира,
лукава, улеслива людина’, Глек Макітрович − ‘йолоп’ (сема −
‘порожній посуд’); Кобра Іванівна, Кобра Львівна, Тигра Львівна,
Пантера Львівна, Змія Батьківна
(Іванівна) − ‘зла, лайлива жінка’;
Глухар Тетерович ‒’глухий’; Мороз Іванович ‒ ‘дурний’ (сема ‒ сленгове молодіжне мороз, тобто ‘байдужа до всього людина’; пор.
відморозитись, тобто ‘виявити повну байдужість’); Розтапша Іванівна
−‘незібрана людина’, Лапша Іванівна ‒ ‘людина, яку легко обдурити’;
Кульома Іванівна ‒ ‘забудько’; Мегера Іванівна ‒ ‘зла людина’, Балда Іванівна ‒ ‘дурна людина’; Іван Бражник, Неминайкорчма, Непролийкрапля − ‘любителі випити’ [ФСССГД 2013]. У молодіжному
сленгу вживається квазіонім стьобич − ‘жартівник, веселун’ (від
стібатися − ‘насміхатися, іронізувати’) [ССУС 2006].
У наведених прикладах широко вживаний конотонім Іванович (Іванівна)
, рівнозначний квазіотецтву Батькович
. Такий
умовний, «ключовий», замінник імені по батькові у поєднанні з повним
іменем у конотонімних сполученнях мав би сприяти вияву шанування у
звертанні до особи. Але місце особових імен в антропонімній формулі
посідають апелятиви-характеристики Кобра, Тигра, Змія, Розтапша,
Лапша, Кульома, Мегера, Балда, Мороз, граматично подібні до імен, і
номінація відзначається каламбурним використанням загальної назви
замість схожої за формою ВН. У результаті збережено зв’язок із
первісною негативною семантикою апелятива, на яку накладається онімне
референтне співзначення. На нашу думку, спосіб творення цих
квазіонімних сполучень ‒ онімна паронімія, коли особливу роль відіграє
апелятивна семантика їх формативів.
У статті автор ще пояснює творення й уживання квазіантропонімів (Чайковський (варіант: ЧайКофський) – назва кав’ярень; Носовський – назви крамниць з продажу панчох та шкарпеток, Путлер: Пут(ін)+(Гіт)лер) та квазітопонімів (Донбабве і Луганда) та інших.
Резюмує пані Лукаш так:
Отже, поява квазіонімів, у процес творення яких залучаються різні
інтернаціональні та національні культурні ресурси, пов’язані з онімною
лексикою, є традиційним ігровим вплітанням нових лексичних одиниць у
процес номінації дійсності. Семантика базових онімів у повторюваних
ситуаціях видозмінюється, руйнуються вихідні культурні межі, виникає
ігрова модальність.
Батькович
, здається, жартівливе. Ввічливо було б додатипан
абодобродій
, які вживаються і без патронімів. – Sassa NF Feb 26 '17 at 13:02