4

З Шевченкового "Не хочу я женитися":

Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись,
Треба було б молодому,
Треба б одружитись.
Минулися молодії
Веселії літа,
Немає з ким ости[г]лого
Серденька нагріти.


Нема кому зострінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.

Чому в цьому випадку вживається давальний відмінок? Яке походження цієї фрази?

Це питання мені задала людина, яка вивчає українську мову як іноземну. Я не зміг відповісти сам, тому прошу допомоги.

2

Це стосується не лише негативних формулювань («нема/немає кому»), а й позитивних («було/є/буде кому»):

— Робіть що знаєте, аби б біля мене були, щоб було кому мене при смерті доглядіти. // Григорій Квітка-Основ'яненко, «Козир-дівка», 1838.

Гарне запитання. А й справді, тут логічніші були б називний і родовий (і так, звісно, теж кажуть): «є той, хто <щось робив би>» і «нема того, хто <щось робив би>» («хто» завжди в називному, а відмінок «той/того» залежить від «є» чи «нема»). Ми навіть маємо через це омонімію, наприклад «нема кому написати листа»: «нема того, хто написав би» чи «нема того, хто прочитав би»?

Чесно, я не знаю справжньої відповіді, але, може, тут семантика вручення завдання, давання ролі, призначення функції, мовляв: «нема кому [призначити функцію] привітати», «нема кому [призначити функцію] зострінути», «нема кому [призначити функцію] подати каліці воду».

Кажуть же, наприклад, «мені є що робити» («мені» у давальному відмінку) або «от кому тепер прибирати після тебе?» («кому» у давальному відмінку) — мені здається, це той самий мотив призначення функції.

У СУМ-20 для «бути» є щось подібне про «діставатися, випадати на долю», але там радше акцент на покарання, ніж на завдання/роль/функцію:

Якби ти знала, що мені вчора було за те, що з тобою ходила гойдатися до Ривки… (Леся Українка)

Було їй уже за той модний передчасний хвіст [зачіску], критикували на шкільних… зборах (О. Гончар).

Загалом я бачу, що давальний відмінок використовується доволі широко, наприклад «мені холодно» («мені байдуже») — тут комусь дістається навіть не завдання чи покарання, а просто стан.

Грубо підсумовуючи — у давальному відмінку стоїть той, хто щось отримує, але:

  • отримує необов'язково від конкретної людини, може отримувати невідомо від кого або «від всесвіту»;
  • отримує необов'язково щось конкретне, може отримувати щось абстрактне/уявне;
  • отримуване необов'язково загальновизнане/постійне, це може бути й щось, що існує суто один момент в уяві мовця.
0

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.