11

Чому у слові визначник наголос повинен падати на „а“ згідно із чинними словниками, а не на „и“?

У словниках це слово появляється із 1928 року r2u.org.ua, але всюди наголос вказаний на букву „а“, тобто визна́чник. Натомість у середовищі галицьких математиків (а також, либонь, у решти краях) побутує версія з наголосом на букву и, тобто визначни́к, або інколи кажуть ви́значник. Але вельми рідко визна́чник. Чи наявне якесь правило або міркування, що обґрунтовують наголошування букви а у тому слові?

  • 1
    Хм, ми теж, здається, вимовляли «визначни́к», хоч явно не галицькі. – Sasha Feb 24 '17 at 17:45
  • 1
    @Sasha, я за усю Україну не можу стверджувати. Проте ваше зауваження свідчить, що невідповідний літературним нормам наголос на и у такому простому слові побутує не лише в Галичині. Відредагував своє питання. – Андрій Бандура Feb 24 '17 at 17:50
12

Прикметник «визначний»

«Російсько-український словник» А. Кримського та С. Єфремова (1924–1933) та «Російсько-український словник» О. Ізюмова (1930) подають прикметник «визначний» із наголосом, що залежить від значення:

  1. «Визначни́й» — той, що виділяється або важливий (видатний, значний);
  2. «Визна́чний» — той, який який можна визначити/обчислити.

Але в одинадцятитомному тлумачному «Словнику української мови» (1970—1980) обидва значення вже мають однаковий наголос:

визначни́й

Сучасні словники (1, 2, 3) часто знов фіксують розрізнення значень прикметника за наголосом — але я не вважаю вже це надважливим. Процес злиття вимови «визначни́й» і «визна́чний» почався, і хоча багато хто ще бачить різницю, дехто її вже не відчуває.

Іменник «визначник»

Можливо, іменник «визначник», що, очевидно, походить від 2-го значення прикметника, а не 1-го, успадкував наголос 2-го значення і, відповідно, спочатку був мав наголос на «а».

Але з тенденцією часткової втрати різниці між «визначни́й» і «визна́чний» і подекуди пересування наголосу в обох значеннях на «и», він теж набрав тенденцію бути наголошеним на «и». Хоча 11-томний і «Орфоепічний словник» Погрібного (1984) все ще наголошують його по-старому, сучасні словники (1, 2, 3) вже фіксують саме «визначни́к».

Висновок

Я би сприймав «визна́чник» радше як застарілу норму; сучасну — як «визначни́к».

З іншого боку, наголоси — то дуже гнучка штука. І варіююча за регіонами/діалектами; навіть саме розрізнення/нерозрізнення значень може розбігатися за регіонами/діалектами. Тому я б не вважав інші варіанти «неправильними».

  • Взагалі-то, «визна́чний» у значенні „той, який який можна визначити/обчислити“ я ніколи не зустрічав у математичних текстах. Для цього більше пасує слово „визначуваний“. У вказаних вами словниками одним із авторів є математик Мейнарович Євген. Він звісно позначив наголос на и, бо саме так кажуть математики. Крім цих словників, такий же наголос на „и“ я знайшов лише у Перехреста В. І. Російсько - українському словнику з математики, фізики та інформатики. У всіх інших (навіть у тій же вікіпедії) наголос на „а“. @Sasha, дякую за всеосяжну відповідь. – Андрій Бандура Feb 25 '17 at 14:42
  • 1
    @АндрійБандура, «взагалі-то, „визна́чний“ у значенні „той, який який можна визначити/обчислити“ я ніколи не зустрічав у математичних текстах» — ну але, тим не менш, таке слово є/було. «Для цього більше пасує слово „визначуваний“» — «визначуваний», мені здається, зазвичай має трішки інший відтінок значення — це той, який зараз визначають, а не той, який взагалі можна визначити (хоч можу помилятися). За посилання на «Російсько-український словник з математики, фізики та інформатики» В. Перехреста (2008) дякую (як я зрозумів, він теж на «визначни́к»). – Sasha Feb 25 '17 at 15:06
  • @АндрійБандура, а хтось, окрім Вікіпедії (як, звісно, сама не аргумент), зараз ставить наголос «визна́чник»? – Sasha Feb 25 '17 at 15:08
  • 1
    математики вельми рідко вживають „визна́чник“, натомість мовники люблять так виправляти їх, бо, мовляв, такий наголос зазначений у словниках української мови. Перелічувати їх звісно немає сенсу. Лишень зазначу, що навіть у двох Російсько-українських математичних словниках Карачуна та Гудименка (виданих у 90-их) або у книжці Складні випадки наголошування (автор Головащук) також вказано визна́чник. Тому це протиріччя мене постійно бентежило. Щоправда, визначник також біологічний термін. Можливо, біологи вживають більше визна́чник, ніж визначни́к. – Андрій Бандура Feb 25 '17 at 15:54
  • @АндрійБандура, хм, ну тоді виходить, що я неправий. Бо мені здавалося, що це просто запізнілий рух навздогін змінам наголосу у прикметнику. І всі сучасні словники, що мені трапилися (до того, як Ви навели ці два: Карачун і Головащук), казали «визначни́к». – Sasha Feb 25 '17 at 16:42
7

+1: Київський Універ, кібер, ніхто інакше як "визначни́к" й не казав.

Гіпотеза: якщо термінологію позичали з інших слов'янських мов, то "визна́чник" могли перетягнути з польського "wyznacznik" разом з тамтешнім обов'язковим наголосом на передостанньому складі. Не пригадаю, аби взагалі використовувався термін "визна́чний", але як би використовувався, то звучав би накшталт "визна́чуваний". Здаєсь, і це потягнули з польської "wyznaczony" чи "wyznaczny". Хоч, поправді, і "визна́чуваний" схожий на аналог "wyznaczony".

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.