Вас цікавить нормативність в українській мові слова, схожого на російське, чи сам факт запозичення з російської? Це не одне й те ж. Слово може бути питомим, але впасти в немилість через схожість і потрапити до застарілих, невживаних у сучасному контексті (як сталося з го́родом, наприклад, яке нині здебільшого сприймається як русизм, не будучи ним). Або ж слово може бути русизмом, але при цьому засвоїтися мовою, потрапити до словників, можливо, набути нових значень, відмінних від російської (взяти, для прикладу, «покажчик» — цілком літературне українське слово, що обросло в українській мові великою кількістю значень (а в російській практично забулося) — проте, нетипова для української мови побудова з допомогою -чик (як у «застройщик», «извозчик» — українська в подібних випадках надає перевагу -ник: візник, забудовник) може вказувати на давнє запозичення його з російської). Ну а далі, якщо русизм є в авторитетних словниках (та інших джерелах), його слід вважати нормативним. Після цього можна лише суб'єктивно вирішити, подобається нам цей конкретний словниковий русизм (і словник загалом) чи не подобається, але це вже не методика, а питання смаку — комусь, як мені, ріже очі невластива форма чи звучання, хтось орієнтується на мову рідного села й улюблених книжок, хтось нічого не тямить сам і лише прислухається до чиєїсь авторитетної думки.
бороти
,просити
) за допомогою приєднання закінчення-ба
є природнім (боротьба
,просьба
). Сам корінь теж український.