Ві́део (від лат. video — дивлюся, бачу) – запозичена з латинської мови словоформа, яка за інерцією охопила українську і багато інших мов. Не відміняється, і цим створює незручності. Не можна сказати “Багато відеа”, або на тому “відеу”.
Видиво -“те, що видно, що сприймається зором”. Словоформа, яка походить від давнього кореня, і прослідковується у низці споріднених слів: видіти, видно, видноколо, виднота, провидіння тощо.
“Видиво” подібне до латинського “відео”, що підходить для ефекту звикання.
Слово відповідає значення процесу, який триває. Тобто, процесу споглядання чогось. Водночас, цілком може застосовуватися як означення певного масиву інформації, який призначений для проглядання, для видіння.
Згадується у академічному російсько-українському словнику 1924-1933 року (до процесів “наближення” української мови з російською): Зре́лище – видо́вище, видо́висько, ви́диво, диво́висько, диво́вище, дивови́жа, дивогля́дь (-ди).
Відмінюване, що особливо корисно для зручності вживання. Видиво, багато видива, у цьому видиві, на цих видивах тощо.
Питання: 1) чи підходить це слово як повноцінний замінник усталеного слова "відео"? 2) Чи достатньою є підстава мати внутрішньомовний аналог цього слова для того, аби форсувати цей процес заміни? 3) якому слову ви віддали б перевагу: усталеному запозиченому чи місцевому новотвору?