3

У правописі 2019 багато чого написано про пряму мову (§ 167), але відповіді на це питання не знайшов.

Якщо пряма мова починається з абзацу (тоді перед нею ставимо тире), а продовжується ще одним абзацем (тобто для продовження оповіді тим самим персонажем потрібно розділити репліку на абзаци), чи потрібно ставити ще одне тире?

Приблизний вигляд того, про що я питаю:

Тоді він почав оповідати:

— Але щоб ви зрозуміли, звідки виникає це хибне уявлення людей, цуратись насолоди і вихваляти страждання, я розкрию перед вами всю картину і роз’ясню, що саме говорив цей чоловік, який відкрив істину, якого я б назвав зодчим щасливого життя. [...]

(???) Але ми цураємось і вважаємо, що заслуговують справедливого обурення ті, хто, піддався звабі і розбещеним спокусам, які дають їм насолоду, і без тями від пристрасті не передбачили, яких страждань і які нещастя на них чекають. [...]

Питання: чи потрібно на місці трьох знаків питання у дужках ставити ще одне тире?

1

У російській мові в аналогічній ситуації тире не ставиться:

Если передается длинный рассказ со многими абзацами, то тире ставится только перед первым абзацем (ни перед промежуточными абзацами, ни перед последним тире не ставятся):

— Работа нашей экспедиции проходила так, — начал свой рассказ учёный-геолог. — Был разработан подробный план, намечены маршруты… [Продолжает рассказ.]

Таковы предварительные результаты экспедиции.

(Д. Э. Розенталь, «Справочник по русскому языку: орфография и пунктуация», § 53.7.)


Якщо передається довга розповідь / довге оповідання з багатьма абзацами, то тире ставиться тільки перед першим абзацем (ні перед проміжними абзацами, ні перед останнім тире не ставляться):

— Робота нашої експедиції проходила так, — почав свою розповідь учений-геолог. — Було розроблено докладний план, намічено маршрути… [Продовжує розповідь.]

Такі попередні результати експедиції.

(Д. Е. Розенталь, «Довідник з російської мови: орфографія й пунктуація», § 53.7.)

Я колись ставив питання, чи є якісь реальні відмінності між російськими й українськими традиціями пунктуації (мабуть, дурне, бо надто широке). Хоча я не отримав відповіді, яка б мене на 100% влаштувала, і питання для мене досі лишається відкритим, але я не думаю, що конкретно в цьому випадку ми робимо якось по-іншому.

Зазначу, що в такому випадку може бути доречно періодично виходити з прямої мови, щоб читачу було очевидніше, що це все ще пряма мова і хто саме мовить:

Він почав розповідати:

— Бла-бла-бла.

Бла-бла-бла, — продовжував він. — Бла-бла-бла.

Бла-бла-бла, — зізнався він, поправляючи окуляри. — Бла-бла-бла.

Зверніть увагу, що якщо новий абзац тексту починається з опису зовнішньої (по відношенню до прямої мови) ситуації, то подальшу пряму мову ми оформлюємо як від самого початку, знову ставлячи тире:

Він почав розповідати:

— Бла-бла-бла.

Він поставив недопиту склянку води на стіл і повернувся до розповіді:

— Бла-бла-бла.

Це можна використовувати як засіб, якщо Вам не подобається продовжувати пряму мову з нового абзацу без тире (почавши новий абзац із опису зовнішнього світу, Ви потім можете продовжувати пряму мову з тире). Але зловживати цим, мабуть, теж не варто.

Також часто в таких випадках внутрішню розповідь ми оформлюємо не як пряму мову:

— Оксано, як ти потрапив у цю халепу? — спитав Остап.

Оксана замислилася й почала розповідати.

П'ять років тому, коли Оксана вперше <…>, сталося <…>. І тоді вона вперше <…>. А потім <…>.

(Можна навіть оформити внутрішню розповідь як окремий розділ.)

Можна почати внутрішню розповідь як пряму мову, а продовжити її, інтегрувавши в текст:

Тоді Сергій почав оповідати:

— Але щоб ви зрозуміли, звідки виникає це хибне уявлення людей, цуратись насолоди і вихваляти страждання, я розкрию перед вами всю картину і роз’ясню, що саме говорив цей чоловік, який відкрив істину, якого я б назвав зодчим щасливого життя.

І Сергій продовжив розкривати свої погляди, погляди, до яких прийшов раптово й неочікувано після випадкової бесіди з незнайомим чоловіком, але які він проніс через усе життя.

ДійсноНіхто не відкидає, не зневажає, не уникає насолод тільки через те, що це насолоди, але лише через те, що тих, хто не вміє розумно вдаватися насолоді, осягають великі страждання, казав він. Так само як немає нікого, хто полюбивши, вважав за краще і зажадав би саме страждання тільки за те, що це страждання, а не тому, що інший раз виникають такі обставини, коли страждання і біль приносять якесь і чималу насолоду. Якщо скористатися найпростішим прикладом, то хто з нас став би займатися якими б то не було тяжкими фізичними вправами, якщо б це не приносило з собою якоїсь користі? І хто міг би по справедливості дорікнути прагнення до насолоди, яке не несло б з собою ніяких неприємностей, або того, хто уникав би такого страждання, яке не приносило б з собою ніякої насолоди?

Але ми цураємось і вважаємо, що заслуговують справедливого обурення ті, хто, піддався звабі і розбещеним спокусам, які дають їм насолоду, і без тями від пристрасті не передбачили, яких страждань і які нещастя на них чекають. Вони винні так само, як і ті, хто через душевну слабкість, тобто через бажання уникнути страждань і болю відмовляється від виконання свого обов’язку. Втім, тут дуже легко і просто провести відмінності, тому що, коли ми вільні і нам надана повна можливість вибору бажаного, коли ніщо не заважає нам робити те, що нам більше подобається, будь яку насолоду слід визнати бажаним, а будь-яке страждання огидним. Але при деяких обставинах – або на вимогу боргу, або в силу якоїсь необхідності часто доводиться забувати про насолоди і не втікати від тягарів. Тому мудрець дотримується в цьому випадку наступного принципу вибору – або, відмовляючись від задоволення, він отримує якісь інші і навіть великі насолоди, або, зазнаючи страждання, він позбавляється від більш жорстоких.

Так казав Сергій, а Дмитро й Людмила мовчки слухали й не знали, чи погуджуватись їм чи ні…

Також можна чергувати пряму мову й непряму. (Оформлюючи як пряму мову ті фрагменти, які бажано зацитувати дослівно або про які бажано підкреслити, що це аж ніяк не думка автора, й інтегруючи в текст інші.)

P.S.:

  • А ще можна з лапками, тоді все буде простіше (але якщо загальний стиль тексту такий, що висловлені вголос думки оформлені без лапок, то, звісно, не варто порушувати його заради одного випадку).
  • Див. також чимось схоже запитання про рос. мову і частково пов'язані запитання про англ. мову (але вони якраз про лапки, а в англ. мові правила лапок складніші) — q2288, q96608.

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.