18

Буква «ї» завжди позначає звукосполучення [ji] й ніколи не позначає пом’якшення попереднього приголосного. То навіщо ж перед нею писати апостроф, якщо й без нього все було б зрозуміло однозначно? Єдине пояснення, яке приходить в голову, це встановлення одоманіття в написанні апострофа з усіма йотованими буквами, є, ї, ю, я, та от тільки «ї» серйозно відрізняється від решти. Мені написання апострофа перед «ї» видається настільки ж надлишковим, як і колишнє написання в російській твердого знака на кінці слів після приголосних, які й так були твердими, та ще й після питомо м’яких ч та щ.

Чи є якесь логічне пояснення цього явища? Чи не варто позбутися апострофа перед «ї»?

  • 2
    Як на мене, у нас взагалі зайва літера в абетці. Річ у тім, що «і» майже ніколи не буває після голосної. Воно буває («інший», «існує») на початку слова — але в цих випадках воно часто читається посередині між «і» та «и» в залежності від діалекту (а в скрипніківці й пишеться як «и»: «инший»). На мою думку: (1) всі слова на «і» писати з «и»; (2) дозволити слова на «и» читати варіативно (хто [і] — хто з [и]); (3) сумістити «і» та «ї» (після приголосної [і], інакше читається [йі] — ну, звичайна така йотована). Матимемо пари: а-я, у-ю, е-є, и-і. – Sasha Feb 8 '17 at 12:20
  • @Sasha та і-і — і матимемо «і після голосної» — у словах вії, лелії, Марії тощо. До речі, виі (виї) — це дещо інше. – brownian Jul 5 '18 at 8:31
  • @brownian, я мав на увазі, що «и» читатиметься як зараз «и» (хоча на початку слова можна як «і»), а «і» в залежності від позиції читатиметься або як зараз «і» (після приголосних), або як зараз «ї» (на початку слова, після апострофа, після голосного). Відповідно сама «ї» буде непотрібна, а «вії», «лелії», «Марії» писатимуться як «віі», «леліі», «Маріі» — ну, теоретично можливо. (Чи я Вас якось неправильно зрозумів?) – Sasha Jul 5 '18 at 11:41
  • @Sasha це трохи нагадує старословʼянську .) Дух над «и» на початку слова позначав «і». До речі, дух з варією над «и» давав «ї» — як Вам такий варіант?) – brownian Jul 6 '18 at 6:21
  • @brownian, я не впевнений, що Ви до кінця зрозуміли мою думку. Я хотів сказати, що з трьох літер («и», «і», «ї»), на мою думку, теоретично достатньо лише двох (а Ви, як я розумію, наполягаєте на трох графемах: «и», «и»-з-духом, «и»-з-духом-та-варією). І я не кажу, що так треба зробити, а лише те, що це, на мою думку, теоретично можливо. – Sasha Jul 6 '18 at 6:44
21

Це є наслідком реформ правопису. ї з'явилось в українській мові в 19-му столітті та цілком замінило старослов'янську літеру ѣ. Я точно не знаю, але здається того часу це було зроблено для передачі власного звуку, притаманного ѣ. Нехай це вас не дивує, бо ѣ промовлялось як є в Новгороді, але швидше за все промовлялось і в Русі. Тому, скажімо, графіті ...рабу божому Луцѣ, які ще можна знайти в Софії, промовляти треба не Луцє, а Луці. До думки, що саме так промовлялось на Київщині ѣ, схиляються дослідники історичної граматики. Мені дуже сподобалась робота Л.П.Павленка, "Історична Граматика Української Мови", навчальний посібник для студентів, що можна знайти в онлайні.

Як наслідок, навіть на початку 20-го століття писали хлїб, лїпше, цїлий - зустрічаємо на кожній сторінці в Історії України-Руси Грушевського.

Тобто, свого часу ї зовсім не була йотованою, та для утворення звуку йі потрібен був апостроф. Лише пізніше за радянських реформ змінився правопис слів, та замінили ї на і. Чому одночасно не позбулись апострофу, мені не відомо.

  • Дякую, так, це я знаю, і саме про таке вживання «ї» йдеться в книзі Рудницького, посилання на яку я дав у своєму попередньому питанні. Мене ж цікавить саме сучасний стан справ, чому ми досі там пишемо апостроф. – Yellow Sky Feb 8 '17 at 8:14
  • 1
    Мені здається, що апостроф присутній досить логічно, бо він означає йотованість наступного звуку. Те, що ї ніколи не пом'якшує попередню приголосну, ще не все. В слові п'ять ні при яких відмінюваннях не з'являється пять без апострофу, то чому б не викинути апостроф і просто не запам'ятати, як воно промовляється? До речі, на початку 20-го століття так і було: без апострофу. – Sassa NF Feb 8 '17 at 8:23
  • Ви маєте рацію, за великим рахунком апостроф взагалі не потрібен, але щодо я, ю, є там можуть бути розбіжності, наприклад в іншомовних словах. З «ї» ж усе 100% однозначно, те, що воно йотоване, це й так зрозуміло, инакше не буває. Логічні пояснення надайте! )) – Yellow Sky Feb 8 '17 at 8:30
  • Зараз в українській мові і в багатьох випадках пом'якшує попередню приголосну, так як це роблять йотовані голосні (крім ї). На початку 20-го століття саме для різниці між пом'якшенням і непом'якшенням і використовували і та ї. – myroslav Feb 15 '17 at 12:36
  • 1
    @YellowSky Єдине слово, що я знайшов без апострофу після приголосної перед ї - це суперїжа. Мені цікаво яке правило тут використовується? Чи користуємося тут правилом Апостроф не ставиться: <...> У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.? – Ivan Feb 17 '17 at 11:26
7

Раджу для початку почитати статтю: Моргунюк В. Українська мова і український правопис про повновартість українських фонем і та и / Виталь Моргунюк // Вісник Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» : матер. 6-ї Міжн. наук. конф. СловоСвіт 2000. – 2000. – № 402. – С. 41–45.

Коротко:

  1. Буква «ї» завжди позначає звукосполучення [ji]

    Насправді, також позначає /йи/.

  2. встановлення одоманіття в написанні апострофа з усіма йотованими буквами, є, ї, ю, я, та от тільки ї серйозно відрізняється від решти.

    В сучасному правописі — так, особливо через значного впливу московської мови, де и, майже завше помʼякшує як „наша“ і, та ы поводять ся подібним чинном. А в загальному випадку — ніяких різниць немає, коли не брати московські унормування. Особливо це було б помітним, коли писати йотовані за драгоманівкою.


Ї — йотований самозвук1 до і.

А йотовані відрізняються від звичних самозвуків — попереду й чи помʼякшує попередній співзвук2.

Але наразі і помʼякшує (для порівняння: московські е и), а ї ні. Правопис 18923 є найлоґічнішим рішенням.

Завжди перед і твердо вимовляємо звуки, які в нашій мові ніколи не бувають мʼякими — б в г ґ ж к м п р ф х ч ш: біг, вінок, гілка, жінка, кіт, місто, пірʼя, річка, фіртка, хіть, чітко, шість.

Твердо вимовляємо співзвуки д т л н з с ц перед і в тих словах, в яких цей звук чергується з о: дім (до дому), стіл (до столу), ніч (до ночі), ніс (до носа), сіль (до солі), росіл, спосіб; у множині: осіб (особа), ніг (нога).

Мʼяко вимовляємо співзвуки д т л н з с ц перед і в тих словах, в яких цей звук не чергується з о (де в старословʼянській мові писали Ѣ): дїд, дїйсно, дїло, тїло, лїс, лїд (леду), залїзо, слїд, слїпий, снїг, нинї, нїмий, зїлля, сїно, сїсти, сїчень, сїяти, сусїд, цїдити, цїкавий, цїна.


Чи твердник4 надлишковий?

Так

  • Краще переглянути взаємозалежності й = ь чи надлишковості йотованих самозвуків: я = йа ьа
  • Твердий та мʼякий — взаємозалежні: не мʼякий, отже твердий

Більшість абеток словʼянських, особливо західних, мов дуже охочі до

Для української латиниці твердник, гадаю, все-таки не завадить.

По суті, це драгоманівка, котра зручна не тільки для точнішого відтворення звуку, але й суттєво полегшує відміннювання.

Якщо нічого не змінювати, то твердник потрібний, навіть після суто твердих співзвуків — уникнення неможливості помʼякшення та збільшенню нелоґічності; утримування твердості

Показовий приклад: инколи наразі щ вимовляють московським варіянтом (наближене до звуку ш), натомість правильно шч — так пишуть білоруси й західні словʼяни, тому сподіватись на „запамʼятають як правильно“ — не найкраще рішення.



Виноска

  1. Голосна (див. п. 3)
  2. Приголосний (див. п. 3)
  3. Руска правопись 1892 року, Степан Смаль-Стоцький.
  4. Літера чи знак для твердості попереднього звуку — апостроф, твердий знак
  5. Шрифт
2

Протиставлення літер І та Ї з'явилося в желехівці, де Ї могла позначати як йотований звук, так і пом'якшуючий варіант І (тоді як І передавала непом'якшуючий варіант — приголосна перед І зберігалася твердою), відображаючи особливості фонетики, характерні для діалектів Західної України та Правобережжя (сїно, але сіль). Відповідно, після приголосних слід було відрізняти йотоване Ї від пом'якшуючого, подібно до того, як це відбувається з Я, Ю, Є, для чого також використовується апостроф. Проте, сучасна літературна норма, використовуючи той же алфавіт, орієнтується на вимову діалектів, де різниці між твердим І та пом'якшуючим Ї нема, тому «пом'якшуюча Ї» зникла, замінившись звичайною І, тоді як за Ї збереглася йотована роль (і апостроф перед ним також зберігся).

1

Гадаю, у вашому питанні вже є відповідь, яка є найближчою до істини:

Єдине пояснення, яке приходить в голову, це встановлення одоманіття в написанні апострофа з усіма йотованими буквами

  • This does not provide an answer to the question. To critique or request clarification from an author, leave a comment below their post. - From Review – bytebuster Feb 10 '17 at 6:01
  • 1
    @bytebuster, формально кажучи, ця відповідь відповідає на 2 з 3 питань в питанні: «Навіщо потрібен апостроф перед „ї“?», «Чи є якесь логічне пояснення цього явища?», не відповідає на «Чи не варто позбутися апострофа перед „ї“?» — але останнє не є доречним питанням, вимагає суб'єктивної відповіді. Тож формально це таки відновідь, а не коментар. Єдине, що можна закинути — що вона неаргументована. – Sasha Feb 10 '17 at 22:56
  • 1
    @bytebuster, ну але автор гадає стосовно 2 з 3 оригінальних питань (а на 3-є відповісти неможливо). Тобто політиці об'єктивних відповідей, звісно, суперечить, але це явно не коментар. – Sasha Feb 10 '17 at 23:22

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.