Заглянемо на уроки державної мови професора Пономарева:
В усному й писемному мовленні нерідко чуємо й читаємо кумедні з
погляду лексико-фразеологічних норм української мови вислови: «На
місці звалища мешканці молодого міста розбили парк; Страйкарі розбили
намети перед міськрадою» та ін. Дієслово розбити є синонімом слів
знищити, розтрощити, роз’юшити тощо. Воно входить до таких
словосполучень, як розбити лоба, розбити (розірвати) кайдани, розбити
серце і т. ін. Щодо парку або саду треба використовувати більш підхожі
лексеми — посадити, насадити, виростити: «Я гостро відчуваю запах
саду, що я посадив» (Ю. Яновський). Намети теж не розбивають, а
ставлять або напинають (як у прямому, так і в переносному значенні):
«Над покрівлями будинків осінні хмари нап’яли сизий намет» (О.
Копиленко).
Про це пише і на цьому сайті і на Словпедії (інформація з газети Хрещатик). У тій же газеті Хрещатик читаємо пояснення:
Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час
серед багатьох українців українська мова не виконувала функції рідної
мови, якою думають, спілкуються в усіх сферах життя, мріють і снять,
радіють і сумують. Вона була непотрібним додатком до іншої,
престижнішої мови. У рамках політики зближення націй та злиття мов, що
досягла апогею під час застою 70–80-х, слова, не схожі на російські,
викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими,
штучними, не зрозумілими народові. З академічного Інституту
мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки заборонених
слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство), які
при редагуванні наказувалося вилучати з оригінальних та перекладних
творів.
Має рацію Олександр Пономарів: тривале зросійщення українців призвело
до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з
мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, діючий,
добросовісний, економити, значимий, корзина, настійливий, прийомна,
протиріччя, початкуючий і майже цілковито ігнорує далеко кращі
синонімічні відповідники добробут, вирушати, дійовий, сумлінний,
заощаджувати, значущий, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність,
початківець.
Відомо, що кальки мають використовуватися лише тоді, коли у своїй мові
немає потрібних лексем для позначення того або того предмета, істоти,
явища. Але ці кальки, яких “побутує” у нас сила-силенна (і явних, і
примаскованих росіянізмів, з не властивими для української мови
чужомовними значеннями), як звичайнісінькі дублети наших питомих слів
не тільки відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із
загального вжитку
Знову повертаємося до історії. СУМ-11 було видано у 1970–1980, тому можливо, якісь скальковані вислови туди і потрапили (крім того, якщо дивитися на приклади, які подаються в СУМі, то можна побачити, що всі вони взяті із творів, які виходили коли Україна знаходилася у складі СРСР, а російська мова була домінантною, тому можливо деякі письменники і використовували кальку).
Також на цьому форумі заперечують правильність вислову "розбити парк".
Який висновок можемо зробити?
Гадаю, що казати чи писати "розбити парк" можна, бо все таки ми знаходимо такий варіант в СУМ11, а це є офіційне джерело. Проте, потрібно врахувати, що навіть там можуть бути помилки (так само як і може помилятися професор Пономарів), а тому щоб точно уникнути кальки можна використовувати "посадити/насадити/виростити парк", або ж може навіть "закласти парк".
