4

Наткнувся на цей форум, де йшла дискусія про різницю між "прошу" та "прохаю", тому хочу процитувати одного користувача:

Русизм (про "я прошу"), як і "по-моєму", хоча не завжди. З базаром Оверко правий. Просять предмет, прохають про... вчинок? Є щось спільне з благанням. А ось юзати (тобто вживати) завжди лише "прошу" - це точно русизм.

А також:

Я прохаю тебе... Я благаю тебе... - напевно таке забарвлення у цього слова, хоча не зовсім те саме таки.

А от на сайті Літературне місто бачу таку інформацію:

Обидва слова вживають у нашій мові: перше утворене від дієслова просити (прошу, просиш), друге – від прохати (прохаю, прохаєш). Проте останнім часом дієслово просити в усіх формах вживається значно частіше, ніж прохати, особливо це відчувається в діловому стилі: «прошу надати мені відпустку», «прошу Вашого дозволу», «прошу зарахувати мене слухачем курсів» і т. ін. Частіше вживання дієслова просити відбите і в «Російсько-українському словнику», т. 3. К., «Наукова думка», 1968, с. 43), де воно стоїть на першому місці серед відповідників до російського слова «просить».

Тобто опираючись на цю інформацію можу зробити висновок, що різниці між словами немає, однак слово "прошу" є популярнішим за "прохаю". СУМ пише, що ці слова синоніми.

То як бути? Чи є хоч якась різниця між цими словами? Чи все ж вони абсолютні синоніми?

1
  • Слово "прошу" часто і широко слово вживається на Галичині в різних контекстах, так що малоймовірно що це русизм. - Як аналог "запрошую" - "Прошу до столу", - Як відповідь на слово "дякую" - Як прохання до співрозмовника повторити фразу яку не розчув Так що говорити про синоніми "прошу" і "прохаю" можна тільки в ключі одного з значень слова "прошу".
    – Volodymyr
    Dec 24 '18 at 16:44
1

Слово просити точно не є, саме такі терміни красше уживати, росіянізмом чи московізмом, бо походе шче від прасловянського prositi.

Відмінки теж збіжні з гиншими дійословами, наприклад носити: уставною нормою 1оо є ношу і прошу, де польською подібна відміна прошїчь (prosić) на проше (proszę); для степових говірок відповідно носю і просю. Шчо теж певним чином підтверджує на давність і розповсюдженість слова. Тому тут жодних сумнївів.

Тому красше розглянути як саме утворило ся слово прохати.

Спершу можна просто списати на парабіжність х і с для північних прасловянских говірок. Ось приклади декотрих слів: колисати — колихати, волосатий — волохатий. В такому разі то просто парабіжні слова. Окремо зазначу, же московська теж має прохать, котре підписано, так розумію як курське (Слобідщина), але наразі ужив, звісно, ширший. Тому закиди на просити удвічі дивнїші.

Можна також зазначити про протяжність — наворотність, де прохати навортне через наростка ати, тобто повторювальна дїя. Є шче архаїчна форма прошати і похідне від нього, передусїм для північної і значної центральної України, прашати через аканя. Порівняйте, де подібні чергуваня: виносити — виношу — виношати, ходити — ходжу — ходжати.

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.