16

В різних джерелах, сучасних та дорадянських, зокрема в книзі Ярослава Рудницького «Як говорити по літературному», Прага, 1941, сторінка 18, я зустрічав твердження, що в українській мові перед і, що виникла зі старого о та чергується з ним (ніс – на носі), приголосні є твердими на відміну від приголосних перед і, що виникла зі старого ѣ (німіти < нѣмѣти) або зі старго е та чергується з ним (ніс – несла), ці приголосні м’які. Тобто, ніс (на носі) та ніс (несла) мають розрізнятися за звучанням.

Особисто я такої різниці ніколи в житті не чув, в мене навіть язик не повертається вимовити твердий український приголосний перед і. В радянських книжках я такого не читав.

Чи є така вимова грамотною у сучасній мові? Чи десь так ще говорять? Я знаю, що це норма в русинській мові, але чи збереглося це де-небудь на схід від Карпат?

2
  • 1
    Я чув версію (чи навіть факт?), що на початку XX століття на заході України розрізняли два варіанти «і»: більш «м'яке» (в т.ч. з ѣ) і більш «тверде». І вони навіть могли писатися по-різному: перше як «ї» (не плутати з сучасною «ї»), друге як «і» — наприклад див. «Ілюстрована історія України» Грушевського. Але радянська влада з правопису цю різницю прибрала (можливо, частково раціонально, бо цієї різниці не бачили на сході України) — і поступово різниця в вимові зникла навіть на заході (через уніфікіцію письма). [продовжу…]
    – Sasha
    Feb 8, 2017 at 18:03
  • 1
    […продовжую] Можливо (чи навіть напевно), це пов'язано з Вашим питанням. Але я не оформлюю це як відповідь, тому що (а) недостатньо компетентний; (б) не впевнений, що інформація правильна (в т.ч. опис різниці та твердження, що вона зникла); (в) пов'язане з питанням ≠ відповідь на запитання.
    – Sasha
    Feb 8, 2017 at 18:04

3 Answers 3

4

Детально це питання розглянув Юрій Шевельов у своїй статті «Так нас навчали правильних проізношеній»:

...З ортоепічними нормами української літературної мови, зформульованими в 20-х роках, передусім у працях Олекси Синявського, приголосні в вимові пом'якшуються перед і, за винятком т, д, л, н, що стоять перед і, яке походить з о, а також перед і в закінченні називного відмінка множини твердих прикметників. Отже, для прикладу, в словах тінь, ліс, дід вимовляємо ть, ль, дь, а в словах тік:току, лій:лою, ніс:носа, ясні, горді приголосні т, л, н, не м'якшаться. Це розрізнення твердости-м'якости перед і відрізняє українську мову від російської, де приголосні м'якшаться перед і (в російському письмі и) автоматично. У наслідок цього в російській мові вибір і чи и (в російському письмі и, ы) цілком залежить від попереднього приголосного, і ці два звуки становлять варіянти однієї фонеми. В українській мові і та и виступають як дві фонеми,важлива своєрідність української системи голосних.

У новому підручнику фонетики [Сучасна українська літературна мова. Вступ, фонетика (1969)], укладеному Інститутом мовознавства, питання твердої вимови приголосних перед і в літературній мові, як і питання про наслідки відкинення такої вимови для фонологічної системи української мови замовчано. Тільки глухо згадано про таку вимову як, мовляв, діялектну (с. 183, 254), що, мовляв, "зрідка... трапляється і в деяких носіїв літературного мовлення". Це тим більше впадає в око, що принаймні два автори розділів у книжці – Петро Коструба й Микола Наконечний досі виступали як визнавці розрізнення твердости-м'якости приголосних перед і і що в інших випадках книга обговорює різні підходи до того чи того питання в дотеперішній літературі, – але тут жадних посилань на давнішні писання нема. Отже, можна думати, редакція просто тихцем викреслила небажані твердження власних авторів і так само тихцем заступила їх на власні... Фонологічну систему української літературної мови знівельовано з російською, але нишком, нишком, під загальне мовчання...

Що ж до питання про розповсюдження цього мовного явища, то «Атлас української мови» демонструє ступінь поширення такої вимови (зелений колір) в другій половині минулого століття (коли збирались матеріали до нього):

Mикола Погрібний, Українська літературна вимова, 1992, с. 20:

Зубні приголосні [д], [т], [н], [з], [с], [ц] і ясе́нний [л] перед голосним [і], що походить з давднього [о] і здебільшого чергується в сучасній мові з [о] /сіль – солі/, а також перед [і], що постало на місці давнього прикметникового закінчення –ыѣ, в сучасній літературній мові вимовляються здебільшого мʼяко: [под'і́л], [т'і́л'ки], [н'іж], [з'ір], [с'іл'], [пл'ід], [д'іб], [н'іг], [воз'і́ў], [ос'і́б], [брат'і́ў], [ра́д'іс'т'], [г´ід'н'іс'т'], [з'л'і́с'т']; [чеꙵрво́н'і], [си́з'і], [ку́ц'і].

Але в багатьох місцевих говорах зубні приголосні перед цим [і] зберігають колишню тверду вимову: [дім], [тік], [ні́жки], [зі́рка], [сіл'], [лій], [д'іді́ў], [сиⷷні́ў]; [молоді́], [густі́], [зеꙵле́ні], [б´і́лі]. Зважаючи на поширеність у говорах такої вимови, вона допускається і в літературній мові.

Завжди твердо треба вимовляти приголосні на стику слів: [моро́з і со́нце], [д'ід іва́н], [з іва́ном], а також на межі префікса і кореня: [беꙵзіме́нːий] та на межі частин абревіатур: [мѐдінстиⷷту́т].

Якщо проблеми зі шрифтами і немає змоги змінити їх — зняток.

0
4

Почути таку вимову можна в Миколи Погрібного "Українська літературна вимова" (1992) "22 - Зубні"

Тверда вимова зубних перед гострим [і] досягається творенням після зубного приголосного голосного звука неоднорідної артикуляції. Спочатку вставляється коротке слабке широке [и], що потім переходить у гостре [і] з тривалим звучанням.

Також у відео Погрібний зазначає, що така вимова є "в багатьох місцевих говорах", але не говорить про її нормативність, та лише каже про допустимість такої вимови поряд з "рекомендованою" м'якою вимовою.

Зі свого боку, Юрій Шевельов у статті, що вже наводилась тут, "Як нас навчали правильних проізношеній" пише:

В українській бо мові і не вимагає обов'язкового пом'якшення попереднього приголосного. Щонайменше зубні приголосні т, д, н, л можуть виступати перед і і в пом'якшеному варіянті (приміром, н у слові ніжний) і в твердому (приміром, ніж). Історично беручи, твердість зберігається, коли і походить з о і здебільшого чергуєть­ся з ним, у нашому прикладі ножі або, в називному відмінку множини прикметників з -ые (напр., у густі, називний множини від прикметника густий з твердим т супроти гості з пом'якшенням).

Такий стан був нормативним до 1969 року.

0
3

За правилами сучасної літературної вимови, зубні приголосні, і «н» також, перед «і» пом'якшуються (т.з. неперехідна палаталізація). Згадку про винятки з цього правила я не знайшов ніде на сучасних мовних сайтах. Повсюдно це подається саме так.

У «Орфоепічному словнику» (Погрібний М.І., Київ: «Радянська школа», 1984) у розділі «Основні норми української вимови» п.18 (стор.13) зазначено: „18. Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед [і], що походить з давнього [о] та прикметникового закінчення -ыѣ, вимовляються здебільшого м'яко: <…>. Проте в цих позиціях можлива також тверда їх вимова: <…> і напівпом'якшена: <…>. З метою нормалізації вимови цих приголосних перед [і] з [о] та -ыѣ словник рекомендує тільки м'який варіант.‟

Можна зробити висновок, що якщо таке явище досі десь відбувається за фактом, літературної норми воно у будь-якому разі не становить. Вже у 1983 воно, як можна бачити, вважалося непослідовним, і його намагалися уніфікувати.

3
  • Так от про це я й писав, що в радянських джерелах про це не говориться, наче такого й немає. І раджу вам переосмислити слово «виключення», бо то є маскалізм, ми завжди кажемо «виняток».
    – Yellow Sky
    Feb 9, 2017 at 0:58
  • А зараз в яких джерелах про це кажуть? Feb 9, 2017 at 1:07
  • 1
    Наприклад ось тут, сторінка 28, особливість №3, обведена рамкою.
    – Yellow Sky
    Feb 9, 2017 at 16:03

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service and acknowledge you have read our privacy policy.

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.