14

В різних джерелах, сучасних та дорадянських, зокрема в книзі Ярослава Рудницького «Як говорити по літературному», Прага, 1941, сторінка 18, я зустрічав твердження, що в українській мові перед і, що виникла зі старого о та чергується з ним (ніс – на носі), приголосні є твердими на відміну від приголосних перед і, що виникла зі старого ѣ (німіти < нѣмѣти) або зі старго е та чергується з ним (ніс – несла), ці приголосні м’які. Тобто, ніс (на носі) та ніс (несла) мають розрізнятися за звучанням.

Особисто я такої різниці ніколи в житті не чув, в мене навіть язик не повертається вимовити твердий український приголосний перед і. В радянських книжках я такого не читав.

Чи є така вимова грамотною у сучасній мові? Чи десь так ще говорять? Я знаю, що це норма в русинській мові, але чи збереглося це де-небудь на схід від Карпат?

  • 1
    Я чув версію (чи навіть факт?), що на початку XX століття на заході України розрізняли два варіанти «і»: більш «м'яке» (в т.ч. з ѣ) і більш «тверде». І вони навіть могли писатися по-різному: перше як «ї» (не плутати з сучасною «ї»), друге як «і» — наприклад див. «Ілюстрована історія України» Грушевського. Але радянська влада з правопису цю різницю прибрала (можливо, частково раціонально, бо цієї різниці не бачили на сході України) — і поступово різниця в вимові зникла навіть на заході (через уніфікіцію письма). [продовжу…] – Sasha Feb 8 '17 at 18:03
  • 1
    […продовжую] Можливо (чи навіть напевно), це пов'язано з Вашим питанням. Але я не оформлюю це як відповідь, тому що (а) недостатньо компетентний; (б) не впевнений, що інформація правильна (в т.ч. опис різниці та твердження, що вона зникла); (в) пов'язане з питанням ≠ відповідь на запитання. – Sasha Feb 8 '17 at 18:04
  • Я би ще попрохав відповідачам прикріпити до відповіді і звуковий приклад україномовного носія. – stegetsj May 24 '18 at 5:47
3

Детально це питання розглянув Юрій Шевельов у своїй статті «Так нас навчали правильних проізношеній»:

...З ортоепічними нормами української літературної мови, зформульованими в 20-х роках, передусім у працях Олекси Синявського, приголосні в вимові пом'якшуються перед і, за винятком т, д, л, н, що стоять перед і, яке походить з о, а також перед і в закінченні називного відмінка множини твердих прикметників. Отже, для прикладу, в словах тінь, ліс, дід вимовляємо ть, ль, дь, а в словах тік:току, лій:лою, ніс:носа, ясні, горді приголосні т, л, н, не м'якшаться. Це розрізнення твердости-м'якости перед і відрізняє українську мову від російської, де приголосні м'якшаться перед і (в російському письмі и) автоматично. У наслідок цього в російській мові вибір і чи и (в російському письмі и, ы) цілком залежить від попереднього приголосного, і ці два звуки становлять варіянти однієї фонеми. В українській мові і та и виступають як дві фонеми,важлива своєрідність української системи голосних.

У новому підручнику фонетики [Сучасна українська літературна мова. Вступ, фонетика (1969)], укладеному Інститутом мовознавства, питання твердої вимови приголосних перед і в літературній мові, як і питання про наслідки відкинення такої вимови для фонологічної системи української мови замовчано. Тільки глухо згадано про таку вимову як, мовляв, діялектну (с. 183, 254), що, мовляв, "зрідка... трапляється і в деяких носіїв літературного мовлення". Це тим більше впадає в око, що принаймні два автори розділів у книжці – Петро Коструба й Микола Наконечний досі виступали як визнавці розрізнення твердости-м'якости приголосних перед і і що в інших випадках книга обговорює різні підходи до того чи того питання в дотеперішній літературі, – але тут жадних посилань на давнішні писання нема. Отже, можна думати, редакція просто тихцем викреслила небажані твердження власних авторів і так само тихцем заступила їх на власні... Фонологічну систему української літературної мови знівельовано з російською, але нишком, нишком, під загальне мовчання...

Що ж до питання про розповсюдження цього мовного явища - "Атлас української мови" демонструє ступінь поширення такої вимови (зелений колір) в другій половині минулого століття (коли збирались матеріали до нього): enter image description here

Погрібний М., Українська літературна вимова, 1992, С. 20: enter image description here

2

За правилами сучасної літературної вимови, зубні приголосні, і «н» також, перед «і» пом'якшуються (т.з. неперехідна палаталізація). Згадку про винятки з цього правила я не знайшов ніде на сучасних мовних сайтах. Повсюдно це подається саме так.

У «Орфоепічному словнику» (Погрібний М.І., Київ: «Радянська школа», 1984) у розділі «Основні норми української вимови» п.18 (стор.13) зазначено: „18. Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед [і], що походить з давнього [о] та прикметникового закінчення -ыѣ, вимовляються здебільшого м'яко: <…>. Проте в цих позиціях можлива також тверда їх вимова: <…> і напівпом'якшена: <…>. З метою нормалізації вимови цих приголосних перед [і] з [о] та -ыѣ словник рекомендує тільки м'який варіант.‟

Можна зробити висновок, що якщо таке явище досі десь відбувається за фактом, літературної норми воно у будь-якому разі не становить. Вже у 1983 воно, як можна бачити, вважалося непослідовним, і його намагалися уніфікувати.

  • Так от про це я й писав, що в радянських джерелах про це не говориться, наче такого й немає. І раджу вам переосмислити слово «виключення», бо то є маскалізм, ми завжди кажемо «виняток». – Yellow Sky Feb 9 '17 at 0:58
  • А зараз в яких джерелах про це кажуть? – Ukurainajin Feb 9 '17 at 1:07
  • 1
    Наприклад ось тут, сторінка 28, особливість №3, обведена рамкою. – Yellow Sky Feb 9 '17 at 16:03

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.