10

Українці звикли пишатися тим, що їхня мова - одна й з наймилозвучніших у світі.

Професор Ющук Іван Пилипович у своєму Практикумі з правопису і граматики української мови (ЮЩУК І. П. Практикум з правопису і граматики української мови.— К.: Освіта, 2012.— 270 с.) зазначає:

Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами.

Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.

Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають запозичені слова. Щоб переконатися в цьому, досить вимовити вголос українське і запозичене слова: повітряний і аероіонізатор (з грецької), спонукання і інстинкт (з латинської), крапка і пункт (з німецької), охорона і ар’єргард (з французької), розбійник і гангстер (з англійської).

В Українському правописі 2015 це питання не висвітлюється.

Чи існує унормований перелік правил (законів) і, відповідно, засобів милозвучності української мови? І якщо так, то чим він регулюється?

Плекаймо!

  • 3
    ось, прошу ознайомитися з думкою щодо корисності унормування милозвучності. В статті за посиланням наведені також посилання які зможуть вгамувати вашу цікавість щодо законів милозвучності – chizh Feb 18 '17 at 23:08
  • тобто у наведеній статті захищається думка, що нормована милозвучність - це максимум недооксиморон, але обов'яковий для всіх – chizh Feb 18 '17 at 23:12
  • @Chizh Дякую, цікава стаття. Часто буває, коли делікатно натякаєш, що "з святом" не характерне для української та що "зі святом" милозвучніше, на тебе подивляться з-під лоба і хитро так запитають: "А де це написано? І, взагалі, милозвучність - то авторське". От і дилема - унормовувати чи не унормовувати. А ще як бачу "з св'ятом", то де й зникає моя толерантність) – Oksana Gubrenko Feb 19 '17 at 8:36
8

Унормованого переліку правил (законів) і засобів милозвучності української мови знайти не вдалося.

Професор Ющук І.П. у Практикумі з правопису і граматики української мови виділяє такі основні закони милозвучності української мови:

  1. Українська мова уникає збігу голосних: вона йде (пор. він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос. паук), руїна (пор. рос. руина).

Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і твірної основи: виорати, приозерний, переінакшити.

  1. Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних: а) запорозький (запорож+ський), французький (француз+ський), кравецький (кравець+ський), ткацтво (ткач+ство); б) їжджу (а не “їзджу”), щепа (а не “счепа”), козаччина (а не “козацьчина”); в) радісний (радість+ний), проїзний (проїзд+ний), дошка (а не “дощка”); г) щастя (а не “щасття”), Поволжя (а не “Поволжжя”), жовчю (а не “жовччю” і не “жовч’ю”); ґ) розібрати (роз+брати), надіслати (над+слати), підігріти (під+гріти); д) сказав усе (а не “сказав все”), він іде (а не “він йде”).

  2. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних): росте вглиб і вшир (а не “росте углиб і ушир”), вірю в справедливість (а не “вірю у справедливість”).

Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний): а вони — утікати; а ти— іди додому; роман-епопея Л.Толстого “Війна і мир”, роман І. С. Тургенева “Батьки і діти”, (після слів війна, батьки робиться невелика пауза, бо названі тут поняття протиставляються); але: море й степ, гори й долини (після слів море, гори такої паузи нема).

  1. Проте, щоб уникнути важких для вимови збігів однакових приголосних, перед в, ф, св, зв, тв, дв, сф і под. навіть після roлосних вживаємо у: Сумний був час; товариші мої пішли у військо. (Леся Українка.) На алеї парку з’явився гладкий, вусатий дядько у фартусі, з мітлою в руках. (Л.Дмитерко.)

  2. В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — в, і — й: був на Уралі, вступив до інституту, виконав вправу, уклали угоду.

  3. Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму: 1. Яка упевненість в ході швидкій гримить. (В. Сосюра.) 2. Курява на вулицях вляглась. (І. Нечуй-Левицький.) Але й тут порушення милозвучності мови небажане.

В доповнення до переліку законів Професор Ющук І.П. впорядкував засоби милозвучності української мови, розділивши їх на фонетичні та художні.

Так, пан професор виокремлює наступні фонетичні засоби милозвучності мови.

  1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у — в та і — й: день у день, рука в руку; підняв угору, піднявся вгору; степ і море, море й степ; дощ іде, дощ не йде.

Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: 1. Петриків батько був ув економії за корівника. (Остап Вишня.) 2. Стало так легко, як уві сні. (Ю. Яновський.)

  1. У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відібрати (від + брати), переді мною — перед тобою, знову промовив — знов обізвався, пізніше сталося — пізніш усвідомив.

Прийменник з може мати форми із, зі, зрідка зо: 1. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав. (Т. Шевченко.) 2. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. (М. Коцюбинський.)

  1. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би — зробила б, як же — що ж.

  2. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на -сь: дивлюся на воду — дивлюсь у воду; зібралися всі — зібрались усі; повернемося вночі — повернемось уночі.

Але після приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше—дививсь). У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь: подивившись, звернувшись, дивлячись, зупиняючись.

А от художні засоби милозвучності мови, на думку професора Ющука, такі.

Милозвучності мови можна досягти також певним добором і розташуванням слів.

  1. Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків: ці цікаві розповіді — ці захоплюючі розповіді; велика калюжа — здоровенна калюжа; вартовий вийшов — вартовий подався надвір; поривчасто дув вітер — дув поривчастий вітер.

  2. Не слід допускати римування слів у прозі: любов людини до батьківщини — любов людини до рідної землі; основна тема цієї поеми — у поемі говориться про; в показі образів троянців — у змалюванні образів троянців.

  3. Треба уникати набридливого повторення однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень та слів. Наприклад, у реченні (прочитайте його вголос!) “Самовідданість, скромність, людяність і принциповість Свирида підкреслюється в багатьох місцях роману” нагнітається свистячий звук [с], чотири рази підряд вжито звукосполучення [ісˊтˊ], яке потім підсилено звукосполученнями [сˊлˊ1, [цˊцˊ] та [сˊцˊ]. Таким чином виникло суцільне сичання. Щоб усунути цю ваду, речення можна переробити так: Свирид — самовідданий і принциповий і разом з тим скромний та людяний. Це автор підкреслює в багатьох місцях роману.

  4. Але правильно дібрані звукові повтори в художній літературі посилюють емоційний вплив твору на читача.

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.