Чому „біль“ чоловічого роду?

Question

Чи існує якийсь обґрунт, чому біль є чоловічого роду?

За ознакою добре вписується як 3 відміна:

3 відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс ер.

Хоча не заперечую про спорідненість з м’якої групи чоловічого роду 2 відміни:

До м’якої групи належать іменники чол. роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами ар, ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентарю, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар — пролетаря, секретар — секретаря, шахтар — шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.

Однак, на відміну жіночого роду, я бачу тут явні нароски: староцерковний тель в учитель, ень (з випаднем е) в велетень, й/ець (е випадне) в боєць. Чого не мовити про біль та инших прикладових слів жіночого роду.

Answer 1

В українській мові вистачає безсуфіксальних іменників чоловічого м'якої групи другої відміни:

• праслов'янських: ву́гіль, день, джміль, коро́ль, край, о́кунь _{не факт, що безсуфіксальне, можливо, від *oko або *ak, але зараз не сприймається як суфікс}, тать _{застаріле}, хміль, я́тіль _{діалектне};
• пізнішого утворення: білль, водеві́ль, вухна́ль, кіль, кріль, курку́ль, паро́ль, цо́коль, чай.

Те, що таких не наведено серед прикладів у «Правописі» — так перелік прикладів і не зобов'язаний бути всеохопним.

Але праслов'янське bolь (також boljь) виводять жіночого роду.

Не виключаю, що Ваша теорія про суфікси може мати рацію — можливо, в якийсь момент частина кореня -іль у біль могла бути переосмислена як суфікс (аналогічний до -іль у березі́ль _{застаріле}, ва́жіль, кисі́ль).

Answer 2

Перш за все, потрібно зазначити, що рід слова "біль" буде залежити від значення (джерело):

БІЛЬ1, болю, ч. Відчуття фізичного страждання. Біль без язика, але каже, де болить (Укр.. присл.., 1955, 145); Він аж застогнав від болю (Вовчок, І, 1955, 445); Що то за біль голови у Вас, чи це біль не нервового характеру? (Коцюб., III, 1956, 399); Прокинувся Арсен Черкашин з тупим болем у голові, з гірким тягарем у серці (Дмит., Розлука, 1957, 5); * У порівн. Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце (Коцюб., II, 1955, 330); // Відчуття прикрості, образи, смутку. Буденне життя з його болем та горем, з його радощами та утратами краще і докладніше укладається під прозою (Мирний, V, 1955, 377); З болем у серці згадав Силантьев, що техгурток.. працює кволо (Донч., II, 1956, 117).

БІЛЬ2, і, ж., рідко. 1. Білі нитки, біла пряжа. Усю ніч не спала. Та біль сукала; По горі ходила. Біль білила (Нар. лірика, 1956, 351); Сорочка "навипуск", мережана біллю, з виложистим коміром (Л. Укр., III, 1952, 193).

2. Яскраво-білий колір; білість. Чи тільки справді то сніги біліють? А може то розжеврілася туга, як те залізо., що біліє біллю..? (Л. Укр., І, 1951, 228); * У порівн. Як біль біла спочивала [Ілашка] по чорних муках (Черемш., Тв., 1960, 67).

БІЛЬ3, і, ж. Біла іржа - хвороба хрестоцвітих, що спричиняється до появи білих блискучих плям на листках, стеблах, квітках і плодах рослини. Біль, або біла іржа хрестоцвітих. При цій хворобі на листках, стеблах, квітках і плодах з'являються білі блискучі плями (Шкідн. і хвор. с.-г. рослин, 1956, 224).

Також варто зазначити цікавий факт, що деякі іменники в літературні мові належать до одного роду, а в розмовній - до іншого (однак, слова "біль" це не стосується). Крім того, у цьому джерелі, звідки взята дана інформація, також підноситься питання роду слова "біль":

«Спогад про неї стискає біллю»; «Я не хочу знов чіпати біллю сповнені серця», — читаємо інколи в сучасній поезії й прозі, де автори забули, що іменник біль в українській мові — чоловічого, а не жіночого роду (пор. у російській мові душевная, зубная боль). Ця помилка трапляється й у публіцистичних виступах, дарма що наша класика й народна мова знали слово біль тільки як іменник чоловічого роду: «Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів’я).