5

Чи існує якийсь обґрунт, чому біль є чоловічого роду?

За ознакою добре вписується як 3 відміна:

3 відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс ер.

Хоча не заперечую про спорідненість з м’якої групи чоловічого роду 2 відміни:

До м’якої групи належать іменники чол. роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами ар, ир, які в однині мають наголос на корені: бондарбондаря, козиркозиря, лікарлікаря, писарписаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: букварбукваря, вівчарвівчаря, друкардрукаря, інвентарінвентарю, календаркалендаря, кобзаркобзаря, пролетарпролетаря, секретарсекретаря, шахтаршахтаря; гузиргузиря, проводирпроводиря, пухирпухиря та ін.

Однак, на відміну жіночого роду, я бачу тут явні нароски: староцерковний тель в учитель, ень (з випаднем е) в велетень, й/ець (е випадне) в боєць. Чого не мовити про біль та инших прикладових слів жіночого роду.

4

В українській мові вистачає безсуфіксальних іменників чоловічого м'якої групи другої відміни:

  • праслов'янських: ву́гіль, день, джміль, коро́ль, край, о́кунь не факт, що безсуфіксальне, можливо, від *oko або *ak, але зараз не сприймається як суфікс, тать застаріле, хміль, я́тіль діалектне;
  • пізнішого утворення: білль, водеві́ль, вухна́ль, кіль, кріль, курку́ль, паро́ль, цо́коль, чай.

Те, що таких не наведено серед прикладів у «Правописі» — так перелік прикладів і не зобов'язаний бути всеохопним.

Але праслов'янське bolь (також boljь) виводять жіночого роду.

Не виключаю, що Ваша теорія про суфікси може мати рацію — можливо, в якийсь момент частина кореня -іль у біль могла бути переосмислена як суфікс (аналогічний до -іль у березі́ль застаріле, ва́жіль, кисі́ль).

  • 1
    Гм, цьікаво, ланка про прасловјаньське вказује: південь, 4 сучасних: окрім словенів, всьуди жіночиј рід, але з цим балґарська (окреме діјалектне слово) і себрохорватська мајуть і чоловічого, несучасноју је церковнословјаньська — жіночиј; схід, 3 мови: лиш москальі мајуть жіночого, дльа русиньськојі, шчо је діјалектом украјиньськојі, не вказали; захід, 6 мов: лиш півдньосорбська маје жіночого. Суттьевиј перехід виходить. – stegetsj Aug 1 '18 at 12:08
  • 2
    Існує ще ряд іменників, що змінили парадигму відмінювання із жіночого роду на чоловічий: дробь -> дріб, корь -> кір, насыпь -> насип і т.д. – Paul Gor Jan 24 at 22:44
0

Перш за все, потрібно зазначити, що рід слова "біль" буде залежити від значення (джерело):

БІЛЬ1, болю, ч. Відчуття фізичного страждання. Біль без язика, але каже, де болить (Укр.. присл.., 1955, 145); Він аж застогнав від болю (Вовчок, І, 1955, 445); Що то за біль голови у Вас, чи це біль не нервового характеру? (Коцюб., III, 1956, 399); Прокинувся Арсен Черкашин з тупим болем у голові, з гірким тягарем у серці (Дмит., Розлука, 1957, 5); * У порівн. Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце (Коцюб., II, 1955, 330); // Відчуття прикрості, образи, смутку. Буденне життя з його болем та горем, з його радощами та утратами краще і докладніше укладається під прозою (Мирний, V, 1955, 377); З болем у серці згадав Силантьев, що техгурток.. працює кволо (Донч., II, 1956, 117).

БІЛЬ2, і, ж., рідко. 1. Білі нитки, біла пряжа. Усю ніч не спала. Та біль сукала; По горі ходила. Біль білила (Нар. лірика, 1956, 351); Сорочка "навипуск", мережана біллю, з виложистим коміром (Л. Укр., III, 1952, 193).

  1. Яскраво-білий колір; білість. Чи тільки справді то сніги біліють? А може то розжеврілася туга, як те залізо., що біліє біллю..? (Л. Укр., І, 1951, 228); * У порівн. Як біль біла спочивала [Ілашка] по чорних муках (Черемш., Тв., 1960, 67).

БІЛЬ3, і, ж. Біла іржа - хвороба хрестоцвітих, що спричиняється до появи білих блискучих плям на листках, стеблах, квітках і плодах рослини. Біль, або біла іржа хрестоцвітих. При цій хворобі на листках, стеблах, квітках і плодах з'являються білі блискучі плями (Шкідн. і хвор. с.-г. рослин, 1956, 224).

Також варто зазначити цікавий факт, що деякі іменники в літературні мові належать до одного роду, а в розмовній - до іншого (однак, слова "біль" це не стосується). Крім того, у цьому джерелі, звідки взята дана інформація, також підноситься питання роду слова "біль":

«Спогад про неї стискає біллю»; «Я не хочу знов чіпати біллю сповнені серця», — читаємо інколи в сучасній поезії й прозі, де автори забули, що іменник біль в українській мові — чоловічого, а не жіночого роду (пор. у російській мові душевная, зубная боль). Ця помилка трапляється й у публіцистичних виступах, дарма що наша класика й народна мова знали слово біль тільки як іменник чоловічого роду: «Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів’я).

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.