15

За чинним правописом маємо наступне правило:

Th залежно від того, як слово узвичаєне в українській мові, передається то літерою ф: арифметика, ефір, кафедра, логарифм, міф, орфографія, пафос, Федір, — то літерою т: бібліотека, ортодокс, ортопедія, театр, теорія; Тадей, Теодор."

...як слово узвичаєне в українській мові... не є чітким поясненням того, як утворювати слова від грецької мови. Наприклад, ім'я Федір - це і є Теодор, тільки інакше транслітероване.

То ж питання наступне:

Як правильно передавати українською грецькі слова, що містять літеру Θ (тета/фіта)?

  • 4
    ортодоксальна орфографія — вона така ;-) – bytebuster Feb 15 '17 at 18:59
  • 2
    @bytebuster саме так! Просто вже назріло питання, не перший раз ставлять про щось конкретне: катедральний, кафедральний, ефір, етер. Я вирішив, що прийшов час для узагальненого питання. – P. Vowk Feb 15 '17 at 19:00
  • 1
    Як правильно передавати в яких випадках? З одного боку, в пізніх грецизмах переважає передача Θ як Т (навіть у тих, що приходять у наш час через російську, пройшовши перед тим через західноєвропейські мови). З іншого боку, вам скажеш, що правильно передавати як Т, то всім Федорам і Федоренкам доведеться після цього міняти паспорти (бо це ім'я також прийшло з грецької). Тому, очевидно, порада стосується лише нових запозичень (зроблених після цієї поради), у решті випадків — за традицією. У сучасній грецькій θ звучить як [θ] — тобто, як th в англ. think (тинк, финк, синк — як краще передати?). – PY PY Sep 30 '17 at 19:34
2

За чинним, а саме 2019 року, правописом вже так:

§ 123. Буквосполучення th у словах грецького походження

Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антоло́гія, антрополо́гія, апте́ка, а́стма, бібліоте́ка, католи́цький, теа́тр, тео́рія, ортодо́кс, ортопе́дія, Амальте́я, Промете́й, Те́кля, Таї́сія, Теодо́р. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема, дифіра́мб і дитира́мб, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм, міф, міфоло́гія і міт, мітоло́гія, Агата́нгел і Агафа́нгел, Афі́ни і Ате́ни, Борисфе́н і Бористе́н, Демосфе́н і Демосте́н, Ма́рфа і Ма́рта, Фесса́лія і Тесса́лія та ін.

19

Клясичний український правопис - радикальний, але послідовний правопис:

у словах грецького походження клясичний правопис радить передавати літеру θ завжди через «т». Наприклад, етер, катедра, міт, аритметика, логаритм, дитирамб, ортографія, етіопський, Пітагор, Атени, Картагена, Корінт, Методій, Теодор, Теодосій, Теофан тощо.

Неклясичний український правопис більш лояльний, але від того не більш зрозумілий:

Th залежно від того, як слово узвичаєне в українській мові, передається то літерою ф: арифметика, ефір, кафедра, логарифм, міф, орфографія, пафос, Федір, — то літерою т: бібліотека, ортодокс, ортопедія, театр, теорія; Тадей, Теодор.

Оскільки не міг радянський уряд довго терпіти клясичні західноукраїнські витребеньки, то правописом 1946 року постановили писати [ф] у словах, запозичених через старослов'янську, а [т] - у словах, засвоєних українською мовою за посередництва латини (романських мов). Здається, відтоді нічого не змінилося, тож маємо те, що маємо.

  • 3
    "Картаґена нашої провінційности мусить бути зруйнована" Ю. Шевельов, «Над озером. Баварія» – Nash Bridges Feb 16 '17 at 13:28
7

Ознайомтеся зі збіркою думок


  • Борис Грінченко • Словарь української мови

    «Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается какъ хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ y), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х [При этомъ принята была во вниманіе оговорка Номиса въ предисловіи къ его сборнику пословицъ. что онъ ф вездѣ, гдѣ оно у него встрѣчалось, замѣнялъ звуками хв]; всѣ же слова, которыя встрѣчены только съ хв и х или, рядомъ съ этими звуками, также и съ ф, помѣщены нами на букву х, примѣры-же къ нимъ, конечно, были оставлены съ тѣмъ изъ этихъ звуковъ, съ какимъ были встрѣчены. Если какое либо слово съ звуками хв, х имѣло одно значеніе, а съ зв. ф – другое, тогда оно, съ соотвѣтствующими значеніями, помѣщалось и на ф и на х со взаимными ссылками одного на другое. Незначительныя и немногія отступленія отъ этихъ правилъ обусловлены желаніемъ предоставить болѣе удобствъ въ пользованіи словаремъ и понятны безъ объясненій.»

    Тому, власне, нема у Грінченка Афанасія, Феодосія, Федора але є Тодос(ь), Хведось, Ахтанасій, Охтанас, Опанас, Хведір, Тодір. І є «катедра», та приклад з І.Левицького: «Наука по катедрах кульгала або дрімала».

  • Андрій Залізняк • Древненовгородский диалект

    «Буквы ф и θ. Для передачи фонемы /ф/ (встречавшейся только в заимствованных словах), в берестяных грамотах в разные периоды используются разные буквы. В самый ранний период отмечено ф – в № 591 (азбука), XI) и 605 (1 треть XII); тоже в несколько более поздних грамотах № 675 и 234 (сер. XII). Первые примеры θ – в № 559 и 560 (сер. XII): возможно к этому времени относится № 381. Со 2 половины XII по конец XIII в. господствует θ (около 40 грамот): ф встретилось в эту эпоху только в № 717, 729, 152 (не считая Смол. 10). Сначала XIV в. буква ф начинает заметно распространяться. Со 2 половины XIV в. буква ф уже господствует: она встречается примерно в 6 раз чаще, чем θ».

  • Володимир Калашник

    «Пропоноване проектом паралельне вживання іншомовних слів з приголосними ф і т може стосуватися лише «вільних» стилів (художнього та публіцистичного), в інших (науковому та офіційно-діловому) необхідно зберегти більш поширені написання: кафедра, а не катедра; міфологія, а не мітологія; орфографія, а не ортографія (пор. ортопедія), хоч наша мова й не послідовна у таких випадках відтворення слова-першооснови».

    [випис слів, групування]

    Порівняння з иншими мовами

    Як бачимо виняток становлять тільки 3 мови: білоруська, російська, українська. До того ж білоруська і українська в 20-х роках XX ст. прийшла до послідовного передавання «θ» як «т», а потім почалась епоха «спільної термінології».

    Ще є декілька слів, стосовно яких в українській робили напіввиняток, зокрема грец. Ἄθως (чес. Athos, словац. Athos, серб. Атос), а рос. Афон в словнику Голоскевича подано як Áтос (частіше Афон).

    [Перелік власних назв]

    Недарма автор українського перекладу «Iліяди» й «Одіссеї» Микола Хомичевський, за висловом Миколи Бажана, «видатний майстер нашої української літератури, творець такого перекладу «Іліади», якому може позаздрити будь-яка література...», обрав псевдонім Борис Тен (від Бористена).

  • Ольга Кочерка

    «Проєкт частково усуває непослідовність у написанні термінів грецького походження з латинською буквосполукою th, що відповідає грецькій літері θ (за якою логікою, наприклад, маємо згідно з чинною редакцією по-різному писати слова, що походять від того самого грецького «ритмос» (число) – ритм та арифметика, алгоритм та логарифм тощо). Проєкт дозволяє написання таких слів і через ф, і через т, і можна з певністю сказати, що за короткий час написання через т домінуватиме. Про це свідчить хоча б той факт, що українські відповідники чужомовних природничих термінів із префіксом ortho- однозначно, всі без винятку, мають префікс орто- (ортокисень, ортогональний, ортоскопічний, ортовісь, ортогексагональний, ортодромія, ортокислота, ортоповерхня, ортосиметричний тощо; в математиці є навіть термін ортографічна проєкція). Зазначу побіжно, що журналісти торік приділили невиправдано велику увагу зміні написання вживаної у ЗМІ метафори ефір – етер, тоді як хеміки вже давно без зайвого галасу унормували назви етер та естер, прийняті у довоєнні часи, замість складного та простого ефірів, накинутих через ненаукове втручання у наукову термінологію (це окреме питання, не торкатимусь його тут, хоча воно дуже тісно пов’язане із джерелами багатьох правописних негараздів).»

  • Василь НімчукПроблеми українського правопису в 20 століттіСучасні проблеми українського правопису

    [Історія і всяке инше]

    Беручи до уваги історичну і сучасну орфографічну практику та перспективи контактів із західноєвропейськими мовами, варто, на нашу думку, узаконити паралельне вживання відповідних слів із ф і т: логарифм – логаритм, міф – міт, Гефсиманія – Гетсиманія і т. д. Ідеться, звичайно, про назви, які походять із грецької мови або запозичені через її посередництво і мають у звуковому складі θ (а не про заміну всякого іншомовного ф на т, зокрема в антропонімах Фрідріх, Фауст, Фаберже.»

  • Іван Огієнко
  • Олексій Павловський

    ф треба вимовляти як хв: фарба – хварба, филя – хвиля, фукга – хвукга, форый – хворий.

  • Олександр Пономарів • Фонеми г та ґ • Іван Вихованець (згодний)

    д.філол.н., проф., автор «Словника античної мітології», «Лексики грецького походження в українській мові», співавтор «Новогрецько-українського словника» і «Українсько-новогрецького словника», «Стилістики сучасної української мови» та ін.: «Почну зі слів етер, катедра, міт тощо, які пропонуємо вживати поряд з їхніми фонетичними варіантами ефір, кафедра, міф та ін. У грецькій мові в цих словах немає звука ф; давні греки вимовляли там придиховий т, сучасні – міжзубний т. У переважній більшості старих і нових запозичень із грецької та інших мов ми також передаємо його через т: акант, бібліотека, етика, лабіринт, математика, тема, хризантема тощо. Але є невелика кількість слів, де замість т вживаємо ф: міф, пафос (пор. однокореневі патетика, патогенний), орфоепія (пор. ортодоксія, ортогональний). Тож ми й пропонуємо писати міт, катедра тощо. Але щоб не було дуже різкої зміни, варіанти міф, кафедра тощо теж нехай залишаються нормативними».


    «Звук ф слов'янські мови запозичили; українська мова (разом із білоруською) чинила йому опір найдовше: Степан, картопля, квасоля, Пилип, Пилипівка й ін. Тепер його маємо й ми, і, певна річ, немає ні сенсу, ні потреби викидати його зі слів феномен, філантропія, філософія, футуризм та численних інших. А ось уживати його там, де він відсутній у мові-джерелі, справа вельми сумнівна. Ідеться про грецький міжзубний звук, що позначається літерою (лат. th). Майже в усіх мовах він відтворюється літерою т (крім російської). Ми теж здебільшого на його місці вживаємо т. Але в небагатьох словах ніяк не можемо відійти від стереотипів, нав'язаних нам із північного сходу. Думається, настав час відновити звукову справедливість і поряд зі словами бібліотека, гіяцинт, Еритрея, лабіринт, Лета, метод, ортогональний, ортодоксальний, театр, тема, теорія та багатьма-багатьма іншими писати й вимовляти […]

  • М. Протасов • Об упорядочении и унификации античной транскрипции (1940)

    «Немалые затруднения возникают при передаче греческой «теты» (θ). Транскрибирование ее через «ф» имело некоторый смысл при существовании в русском алфавите специальной буквы θ (фиты), с уничтожением же ее передача «теты» буквой «ф» нелепа и идет вразрез с западной традицией. Поэтому, допуская наличие «ф» в ряде традиционных имен (Клисфен, Агафокл и т. п.), в большинстве случаев все-таки рекомендуется передавать «тету» через «т»: Теопомп (Θεόπομπος), Теофраст (Θεόφραστος), тесмотеты (θεσμοτέται)».

  • Юрій Шевальов
    • Історична фонологія української мови

      «…звук f, як і g, потрапив в українську лише разом із запозиченими словами. При цьому одначе, між ними були дві суттєві розбіжності: по-перше, він був упроваджений набагато раніше внаслідок контактування з греками, тобто на самому початку існування української окремішності в рамцях праслов’янського контимууму: по-друге, він був підпертий авторитетом Церкви. Відповідно, його поширення мало йти щаблями суспільної гієрархії не знизу вгору, а згори вниз. У правописі його ніколи не намагалися уникати: навпаки траплялися надпоправні написання з ф на недоречних місцях. Незважаючи на все це (або саме через це), звук f залишився чужим і зовсім не защепився в говірній мові… Тому історія f в українській мові, то є по сутті не його власна історія, а радше хроніка послідовних переходів від одного його замінника до другого, адже впродовж приблизно тисячолітніх марних намагань прищепити звук f ці замінники таки мінялися, найдавнішим із них був, вочевидь, приголосний p… Приблизно тим часом датуються варіанти заміни f на v, хоча застосовувано їх далеко рідше… Найдавніші приклади заміни f на p та v не конче мусять бути українські з походження. Вони могли десь початково постати десь поміж балканських слов’ян… Однак українські par excellence способи заміни f пов’язані з застосуванням x, а трохи згодом – над усе xv (у ґрунті речі, африкати типу xw)… Щоправда існує – вочевидь віднедавно – група говірок, де і звукосполука xv (ще праслов’янська), і звук xw перетворилися на f, цього разу власного виробництва, – вперше за всю історію української мови.»

    • Так нас навчали правильних проізношеній

      «Приклад, до якого тепер переходжу, сучасному українському інтеліґентові, напевне, здасться особливо драстичним, тут бо оцінка мовних вартостей відповідно до чужої мови закоренилася особливо глибоко. Мова йтиме про звук, що вживається виключно в чужих словах, ф. Цей приголосний виступав у багатьох позиках з чужих мов, насамперед західноевропейських, але в старших запозиченнях мова заступала його на п (напр., Пилип, Остап, пляшка) або на х (напр., Хома, хура), аж поки, від XV ст., не розвинулася африката хв, дуже характеристична саме для української мови й дуже в ній поширена, але за малими винятками (хвиля, хвіртка...), не допущена до літературної мови. Низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф "природний" тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу).»

  • Іван Юшчук

    «Нічого страшного не станеться, коли одні писатимуть міф, ефір, сад Гефсиманський, а інші - міт, етер, сад Гетсиманський, як ми й тепер вживаємо то Тадей, Тодось, Марта; то Фадей, Феодосій, Марфа.»

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.