Коротко кажучи, слово «держава» може позначати дві речі:
- Країна, яка має певні ознаки: сформований апарат влади, певний рівень суверенітету і т. ін. Не кожна країна є державою — є країни, що не мають державного суверенітету, історично були країни, що не мали чітко сформованого апарату влади і т. ін. Все ускладнюється тим, що немає ані точного переліку ознак, які має мати держава, ані узгодження щодо того, які народи/території без повних ознак державності можна було б називати хоча б країнами — але зазвичай поняття держави вужче за поняття країни.
- Сам апарат влади такої країни (країни, що має ознаки державності, тобто держави у першому значенні).
Країна, як каже «Словник української мови» — це територія, що становить єдність із погляду історії, природних умов, населення тощо. Оскільки це поняття доволі розмите (хто зна: що вже країна, а що — ще край) і більшість таких об'єктів у сучасному світі мають ознаки державності, то це слово в сучасному світі найчастіше використовують для держав. Однак загалом значення цього слова ширше: не лише не визнані світовою спільнотою держави можна називати країнами, а й доволі своєрідні регіони, що однак не претендують на державність.
Отже, якщо коротко: на практиці «держава» й «країна» часто позначають майже те саме; але слово «держава» також може позначати не всю країну, а лише апарат влади, а не всю країну; а «країнами» можуть називати навіть території без чітких ознак державності.
Є ще один погляд, що, однак, не заперечує вищенаведене, а навпаки, трішки пояснює його (зокрема те, чому слово «держава» має відразу два значення: країна з апаратом влади і сам апарат влади)… Коли ми кажемо «держава», ми акцентуємо увагу на апараті влади, системі керування, політичній системі; коли ми кажемо «країна», ми акцентуємо увагу на етнічному, культурному чи навіть особливостях природи. Зокрема, ми можемо сказати «спекотні/холодні країни», а от «спекотні держави» — вже щось не те.
Ця тема «країна vs. держава», по-моєму, пов'язана з використанням прийменників «на» і «в» стосовно України. Дехто вважає, що до України в сучасній мові можна використовувати лише «в», дехто (навіть серед українців, хоча серед українців такий погляд загалом рідкість) — що вимоги використання «в» необґрунтовані і чи то вони завжди взаємозамінні, чи то завжди треба «на». Я особисто вважаю, що вибір прийменника залежить від контексту: про державу (суверенну, що має апарат влади і чітко визначену територію) ми кажемо лише «в» («в Україні вшосте відбулися вибори президента»); але можливе вживання «на» («як у нас на Україні всі лани квітучі, так у нас на Україні люди всі співучі» (з пісні), «лише у нас на Україні росте калина при долині, вода джерельна з небом синім лише у нас на Україні, лише у нас на Україні всі люди щирі і гостинні» (з іншої пісні), «як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій» (Шевченко)), коли ми кажемо про Україну, як про якесь чітко не визначену єдність: можливо, в етнічному аспекті, можливо, в історичному (коли держави ще не було), можливо без чітко визначеної території (хто зна, що саме автори мали на увазі під «Україною», можливо, за межами рідної оселі — то для них вже «не Україна»; і навряд чи Бужинська мала на увазі, що рівно до кордону люди співучі, а там відразу — ні) — тобто про країну в широкому розумінні. Але це особисто мій погляд і я нікому його не нав'язую.
