Іменка, що вже московською назвою, „Как правильно“ не надає остаточних підтверджень: наприклад відсутні значимі джерела. Я, як українець, котрий читав старі письмена і знаю инші словʼянські мови — там дружина переважно від слова жінка, точно знаю, що слова одружений і дружина походять від широкого слова з сенсом дружити. Тому дружиною буває і чоловік, які б помітки, задля зменшення вживу, не ставив наступний совʼєтський словник.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 424.
ДРУЖИНА, и.
1. жін. Одружена жінка стосовно до свого чоловіка.
Заколисаний родинним щастям з любою дружиною, Семен забув на свої колишні турботи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109); Він узяв собі дружину, маленьку, кволу, але щиру до роботи жінку (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 42).
2. чол., заст., поет. Одружений чоловік стосовно до своєї жінки.
Якби мені крила, крила Соколинії, Полетіла б я за милим, За дружиною (Тарас Шевченко, II, 1953, 167); [Сербин:] Не можу я стати тобі дружиною навік, бо коли ти і сама усе узнаєш, то не підеш зо мною (Степан Васильченко, III, 1960, 33).
3. жін. Група, загін, добровільне обʼєднання людей, створене з якою-небудь метою.
В Києві, Одесі, Миколаєві в грудневі дні [1905 р.] озброювались робітники, формувались бойові дружини (Історія УРСР, I, 1953, 611); В усіх кварталах міста створено санітарні дружини (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 112); З народної ініціативи виникли і користуються довір'ям такі нові форми участі трудящих у зміцненні порядку, як товариські суди та добровільні народні дружини (Матеріали XXI з'їзду КПУ, 1960, 69).
4. жін. У стародавній Русі — збройний загін, що становив постійну військову силу князя і брав участь в управлінні князівством.
Та ось, наче смерті яма, Відчинилась міська брама І з дружиною малою Вийшов князь з Переяслава (Іван Франко, XIII, 1954, 369); Велика воєнна здобич, що потрапляла до рук слов'янської знаті, збагачувала її і давала можливість утримувати добре озброєні дружини (Історія СРСР, I, 1957, 26).
Також цїлком широковживане наступне слово
ПОДРУ́ЖЖЯ, я, сер.
1. Шлюбна пара; чоловік і дружина.
[Хуса:] В римлян то звичай, що коли подружжя приходить вкупі, то й вітати треба обох укупі (Леся Українка, III, 1952, 152); Це було істинно щасливе подружжя, вони були мовби створені одне для одного (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 301);
* Образно. Подружжя гусей підійшло до колодязя (Остап Вишня, I, 1956, 346).
2. Шлюбне життя, шлюб.
Вони були люди вже не молоді, мали в подружжі дітей (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 110); Подружжя виявилося напрочуд вдалим (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 25).
3. Один із членів шлюбної пари; дружина щодо свого чоловіка або чоловік щодо своєї дружини.
Дядько Тимоха хоч пʼятий десяток год жив, а подружжя собі не знайшов (Борис · Грінченко, I, 1963, 285); — Тут.. нічого нашого не зосталося. — Нічого? А могила твого батька? Хай і мене коло нього поховають, — мимоволі подається [Катерина] в той бік, де, відробивши своє, лежить її подружжя (Михайло Стельмах, I, 1962, 4).
Висновок цїлком очевидниь: одружена — всецїло правильне слово. А ось вживати заміжня — буде дещо, за лоґікою, застарілим, бо, нагадаю, основа слова — муж — архаїчне чи доволї книжне. Також відмічу непоганою статтею „Супряжене“ пана Юрія Андруховича.
