У рекламному відділі однієї з районних газет: «Я вибачаюсь, а можна ще подати оголошення?»
У Вікіпедії (станом на 2018-03-21; посилання і закреслення в цитаті відтворюють оригінальне форматування Вікіпедії):
«вибачатись» — розмовний стиль;
не варто вибачати самого себе (але «він вибачився переді мною» — правильно)
Вибачатися — просити вибачення, усвідомлюючи свою провину. «Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас», Панас Мирний[3].
То як бути?
Але є й інша позиція. Я зазначаю її окремо, тому що, по-перше, я знайшов її вже після написання основної відповіді (яка здавалася мені нейтральною), а по-друге, вона трішки відбивається від позиції інших мовознавців.
Святослав Караванський вважав обмеження на використання «я вибачаюся» штучними, нехарактерними власне українській мові, а можливо, притягнутими з російської (в якій форма «я извиняюсь», активно засуджувана російськими пуристами, на його думку, якраз і пішла від українського «я вибачаюся»).
Один з поширених в Україні на найвищому мовознавчому рівні забобонів є табу на вживання в українській мові слова вибачатись, зокрема виразу я вибачаюсь.
Адепти цього забобону вбачають помилковість виразу в тому, що вираз я вибачаюсь нібито "філологічно" треба розуміти як я вибачаю себе, а що "вибачати себе" нелогічно і суперечить нормам етики, то форму я вибачаюсь "позбавляють мовних прав", а мовцям не рекомендують або й забороняють її вживати.
Той, хто боронить цей погляд, користується не власною, а позиченою логікою, повторює те, що почув від інших — можливо навіть у процесі навчання — і сприйняв таке пояснення безкритично.
Той же, хто розпочав "цькування" цілком нормального українського слова, переносить неприйняття виразу я извиняюсь росіянами на український ґрунт, заперечуючи правоможність виразу я вибачаюсь і для українців. Таке копіювання чужих стандартів абсолютно хибне.
Стандарти російської мови добрі для росіян, українська ж мова має свої усталені традиції і свій усталений слововжиток.
Звернімось до класиків. Цитую:
"Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас" (Панас Мирний).
"Знала, що даремно образила подругу. Першою думкою було вибачитись" (О. Донченко).Форма вибачаюсь не може бути русизмом, бо в російській літературі вживання виразу я извиняюсь не зафіксовано. Російські пуристи поборюють цей вжиток саме в середовищі русифікованих українців, які вираз я вибачаюсь переклали на російську мову як я извиняюсь. Якщо для росіян останній вжиток — ляпсус, то про наш вираз я вибачаюсь цього сказати не можна. І про це свідчать цитати з творів письменників.
Але й саме "теоретичне обґрунтування" алогічності виразу я вибачаюсь непереконливе. Твердження, що я вибачаюсь нібито значить я вибачаю себе, само по собі алогічне.
Частку -ся, що творить зворотні дієслова, не завжди можна розуміти як скорочену заміну себе. Коли слова купатися, хреститися тощо і справді можна пояснити як купати себе, хрестити себе, то слова цілуватися, вітатися, молитися й багато інших аж ніяк не значать цілувати себе, вітати себе, молити себе.
Річ у тім, що частка -ся, приєднуючись до дієслів, надає їм не тільки значення зворотньої дії, але й низку інших значень. У словах цілуватися, вітатися частка -ся надає дієслову забарвлення взаємної дії: цілувати один одного, вітати один одного. У слові молитися частка -ся надала слову молити значення молити Бога за себе.
Отже, додача частки -ся до слова вибачати жодною мірою не значить, що слово набуло значення вибачати себе. На ділі слово вибачатися набуло значення просити вибачення для себе.
Тому заперечення логічності виразу я вибачаюсь на тій підставі, що мовець "вибачає сам себе", просто кажучи, "не лізе ні в які ворота".
Оскільки словниками української мови зафіксовано дієслово вибачатись, уживане в літературі і в живій мові, то чому його не можна вживати в усіх можливих граматичних формах: я вибачаюсь, він вибачився, вони вибачаться тощо?
//Святослав Караванський, «Пошук українського слова, або боротьба за національне „Я“», ст. 89–90, «ХХХ-а. Пуристичні забобони».
Трішки off-topic
Колись я вишукував вжитки слова «играться» («гратися») в російській літературі. Через те, що деякі російські пуристи відмовляють цьому слову в праві вжитку в певних значеннях, мовляв, правильно «ребёнок играет» («дитина грає»), а не «ребёнок играется» («дитина грається») — і я хотів довести, що це не так. Але я побачив, що слово «играться» в цьому значенні справді було непритаманним російській мові до певного часу (лише в пасивних або безособових зворотах на зразок «свадьба играется» («весілля грається») або «ему не игралось» («йому не гралось»)) — а один із перших вжитків «играться» («гратися») в потрібному значенні в російській літературі — це російське видання «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Хоча з певного часу «играться» («гратися») поширилося і в російській мові. З цього можна зробити висновок, що для української мови справді характерний трішки ширший вжиток форм на -ся, ніж для російської (і можливо, це стосується й слів «извиняться»/«вибачатися»).
Джерело, що навело мене на ширше бачення і статтю Караванського: стаття «Вибачаюсь чи прошу вибачити?» на сайті творчої групи "Своєрідне Коло».
В принципі, зазначена цитата з Вікіпедії, незважаючи на її заплутаність, здається, відповідає на поставлене питання.
Слово «вибачатися» в українській мові існує. Наприклад, можна сказати «він вибачився» або «він довго вибачався».
Але використання формулювання «я вибачаюсь/вибачаюся» під час самого прохання вибачити вважається розмовним чи то навіть трішки зухвалим. Мовляв, той, хто має просити про вибачення, формулює своє прохання таким чином (із часткою «-ся»), що може скластися враження, що він не прохає в співбесідника згоди вибачити, а постулює, що його вибачать. Про недолугість форми «я вибачаюсь/вибачаюся» зокрема кажуть Марія Волощак, Євгенія Чак, Борис Рогоза і Борис Антоненко-Давидович.
Чому одне й те саме дієслово можна використовувати для опису процесу прохання про вибачення, але не рекомендується використовувати під час самого процесу? Ну, це можна порівняти з привітанням/поздоровленням. Ми можемо сказати «він привітав/поздоровив когось з днем народження» — але під час самого вітання від того, хто вітає, зазвичай очікують трішки більшого, ніж сухої констатації «я вітаю/поздоровляю тебе з днем народження» (наприклад, щирих побажань абощо). Тобто та фраза, яку цілком можна використовувати при короткому описі процесу, виявляється недостатньою під час самого процесу (хоча у випадку привітання/поздоровлення ситуація менш жорстка — ці слова використовувати хоча б як частину поздоровлення; але вітання/поздоровлення передбачає більш оптимістичний контекст). Коротко кажучи, комусь може видаватися недоречним використання під час процесу слів, що зазвичай використовують для опису процесу (за умови, що є інші форми, що їх традиційно застосовують саме під час процесу).
Є й інша позиція, див. іншу відповідь.
В Довіднику з українського словживання М.Волощак "Неправильно-правильно" зазначено Неправильно "Я вибачаюсь" - правильно "Вибачте мені"
Не можна говорити "я вибачаюсь", тому що зворотна частка -сь (-ся) означає "себе", тому сказати "я вибачаюсь" - це рівнозначно "я сам собі вибачив".
