5

У рекламному відділі однієї з районних газет: «Я вибачаюсь, а можна ще подати оголошення?»

У Вікіпедії (станом на 2018-03-21; посилання і закреслення в цитаті відтворюють оригінальне форматування Вікіпедії):

«вибачатись» — розмовний стиль; не варто вибачати самого себе (але «він вибачився переді мною» — правильно)
Вибачатися — просити вибачення, усвідомлюючи свою провину. «Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас», Панас Мирний[3].

То як бути?

3

Але є й інша позиція. Я зазначаю її окремо, тому що, по-перше, я знайшов її вже після написання основної відповіді (яка здавалася мені нейтральною), а по-друге, вона трішки відбивається від позиції інших мовознавців.

Святослав Караванський вважав обмеження на використання «я вибачаюся» штучними, нехарактерними власне українській мові, а можливо, притягнутими з російської (в якій форма «я извиняюсь», активно засуджувана російськими пуристами, на його думку, якраз і пішла від українського «я вибачаюся»).

Один з поширених в Україні на найвищому мовознавчому рівні забобонів є табу на вживання в українській мові слова вибачатись, зокрема виразу я вибачаюсь.

Адепти цього забобону вбачають помилковість виразу в тому, що вираз я вибачаюсь нібито "філологічно" треба розуміти як я вибачаю себе, а що "вибачати себе" нелогічно і суперечить нормам етики, то форму я вибачаюсь "позбавляють мовних прав", а мовцям не рекомендують або й забороняють її вживати.

Той, хто боронить цей погляд, користується не власною, а позиченою логікою, повторює те, що почув від інших — можливо навіть у процесі навчання — і сприйняв таке пояснення безкритично.

Той же, хто розпочав "цькування" цілком нормального українського слова, переносить неприйняття виразу я извиняюсь росіянами на український ґрунт, заперечуючи правоможність виразу я вибачаюсь і для українців. Таке копіювання чужих стандартів абсолютно хибне.

Стандарти російської мови добрі для росіян, українська ж мова має свої усталені традиції і свій усталений слововжиток.

Звернімось до класиків. Цитую:
"Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас" (Панас Мирний).
"Знала, що даремно образила подругу. Першою думкою було вибачитись" (О. Донченко).

Форма вибачаюсь не може бути русизмом, бо в російській літературі вживання виразу я извиняюсь не зафіксовано. Російські пуристи поборюють цей вжиток саме в середовищі русифікованих українців, які вираз я вибачаюсь переклали на російську мову як я извиняюсь. Якщо для росіян останній вжиток — ляпсус, то про наш вираз я вибачаюсь цього сказати не можна. І про це свідчать цитати з творів письменників.

Але й саме "теоретичне обґрунтування" алогічності виразу я вибачаюсь непереконливе. Твердження, що я вибачаюсь нібито значить я вибачаю себе, само по собі алогічне.

Частку -ся, що творить зворотні дієслова, не завжди можна розуміти як скорочену заміну себе. Коли слова купатися, хреститися тощо і справді можна пояснити як купати себе, хрестити себе, то слова цілуватися, вітатися, молитися й багато інших аж ніяк не значать цілувати себе, вітати себе, молити себе.

Річ у тім, що частка -ся, приєднуючись до дієслів, надає їм не тільки значення зворотньої дії, але й низку інших значень. У словах цілуватися, вітатися частка -ся надає дієслову забарвлення взаємної дії: цілувати один одного, вітати один одного. У слові молитися частка -ся надала слову молити значення молити Бога за себе.

Отже, додача частки -ся до слова вибачати жодною мірою не значить, що слово набуло значення вибачати себе. На ділі слово вибачатися набуло значення просити вибачення для себе.

Тому заперечення логічності виразу я вибачаюсь на тій підставі, що мовець "вибачає сам себе", просто кажучи, "не лізе ні в які ворота".

Оскільки словниками української мови зафіксовано дієслово вибачатись, уживане в літературі і в живій мові, то чому його не можна вживати в усіх можливих граматичних формах: я вибачаюсь, він вибачився, вони вибачаться тощо?

//Святослав Караванський, «Пошук українського слова, або боротьба за національне „Я“», ст. 89–90, «ХХХ-а. Пуристичні забобони».

Трішки off-topic
Колись я вишукував вжитки слова «играться» («гратися») в російській літературі. Через те, що деякі російські пуристи відмовляють цьому слову в праві вжитку в певних значеннях, мовляв, правильно «ребёнок играет» («дитина грає»), а не «ребёнок играется» («дитина грається») — і я хотів довести, що це не так. Але я побачив, що слово «играться» в цьому значенні справді було непритаманним російській мові до певного часу (лише в пасивних або безособових зворотах на зразок «свадьба играется» («весілля грається») або «ему не игралось» («йому не гралось»)) — а один із перших вжитків «играться» («гратися») в потрібному значенні в російській літературі — це російське видання «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Хоча з певного часу «играться» («гратися») поширилося і в російській мові. З цього можна зробити висновок, що для української мови справді характерний трішки ширший вжиток форм на -ся, ніж для російської (і можливо, це стосується й слів «извиняться»/«вибачатися»).

Джерело, що навело мене на ширше бачення і статтю Караванського: стаття «Вибачаюсь чи прошу вибачити?» на сайті творчої групи "Своєрідне Коло».

3

В принципі, зазначена цитата з Вікіпедії, незважаючи на її заплутаність, здається, відповідає на поставлене питання.

Слово «вибачатися» в українській мові існує. Наприклад, можна сказати «він вибачився» або «він довго вибачався».

Але використання формулювання «я вибачаюсь/вибачаюся» під час самого прохання вибачити вважається розмовним чи то навіть трішки зухвалим. Мовляв, той, хто має просити про вибачення, формулює своє прохання таким чином (із часткою «-ся»), що може скластися враження, що він не прохає в співбесідника згоди вибачити, а постулює, що його вибачать. Про недолугість форми «я вибачаюсь/вибачаюся» зокрема кажуть Марія Волощак, Євгенія Чак, Борис Рогоза і Борис Антоненко-Давидович.

Чому одне й те саме дієслово можна використовувати для опису процесу прохання про вибачення, але не рекомендується використовувати під час самого процесу? Ну, це можна порівняти з привітанням/поздоровленням. Ми можемо сказати «він привітав/поздоровив когось з днем народження» — але під час самого вітання від того, хто вітає, зазвичай очікують трішки більшого, ніж сухої констатації «я вітаю/поздоровляю тебе з днем народження» (наприклад, щирих побажань абощо). Тобто та фраза, яку цілком можна використовувати при короткому описі процесу, виявляється недостатньою під час самого процесу (хоча у випадку привітання/поздоровлення ситуація менш жорстка — ці слова використовувати хоча б як частину поздоровлення; але вітання/поздоровлення передбачає більш оптимістичний контекст). Коротко кажучи, комусь може видаватися недоречним використання під час процесу слів, що зазвичай використовують для опису процесу (за умови, що є інші форми, що їх традиційно застосовують саме під час процесу).

Є й інша позиція, див. іншу відповідь.

2

В Довіднику з українського словживання М.Волощак "Неправильно-правильно" зазначено Неправильно "Я вибачаюсь" - правильно "Вибачте мені"

Не можна говорити "я вибачаюсь", тому що зворотна частка -сь (-ся) означає "себе", тому сказати "я вибачаюсь" - це рівнозначно "я сам собі вибачив".

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.