4

Згідно з академічними словниками А.Кримського, О.Ізюмова, дієслово стосуватися вимагає прийменникової форми залежного слова до кого, до чого. Але вживаємо вислів "Мене це не стосується" (https://movnyk.com.ua/question/vzivannya-ce-do-mene-ne-stosuyetsya/). В Російсько-українському народному словнику наводиться керування стосуватися кого? чого?

• иметь отношение к чему – стосуватися чого, ма́ти до чине́ння з чим, до чо́го, ма́ти щось до ко́го, ма́ти прито́ку до чо́го;

Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Стосува́тися, -су́юся (кого́, чого́, до чо́го) – 1) касаться, относиться, трогать; 2) применяться к ч.-н., иметь применение.

Чи можна вживати обидві форми як рівнозначні?

2

По правдї, за словником Агатангела Кримського допускається:

стосуватися

4) (иметь отношение к чему) торка́тися, торкну́тися, дотика́тися, діткну́тися, стосува́тися, ти́читися, (малоупотр.) ти́ка́тися, тикну́тися кого́, чого́ и до ко́го, до чо́го.

Акаде́мія в усі́х спра́вах, що торка́ються нау́к та осві́ти, ма́є пра́во безпосере́дньо зно́ситися з усіма́ устано́вами (Ст. А. Н.). Мовчи́ть, нена́че до йо́го й не стосу́ється (Сквирщ.). Тут єсть щось таке́, що торка́ється (ти́читься) тебе́ (Звин.).

Подїбна річ з відомим, але совʼєтським і академічно, глузливо названим, тлумачним словником:

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 740.

СТОСУВАТИСЯ, ується, недок., кого, чого, до кого — чого. Мати відношення до кого-, чого-небудь, бути повʼязаним із кимсь, чимсь.

Писар напише нам розписку, а я вам заплачу по тій розписці гроші, — сказав Мотуз, дуже обережний, коли діло стосувалось до грошей (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 200); Дарка вирішила уникати інтимних розмов з Ориською, кого б вони не стосувалися (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 292); Щорс швидко пробіг очима пункти наказу, які не стосувалися безпосередньо його полку (Олександр Довженко, I, 1958, 143); Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Юрій Яновський, II, 1958, 117). Що стосується кого, чого, до кого — чого, то... — якщо йдеться про когось, щось, то… А що стосується оунівських мучителів, то народ теж не забуває про них (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 95).


Отже, проблема через приьменника до.

Шкода, що вірних шанувальників або стратили в минулому столїттї, або наразї маьже нїяк не впливають на сучасну мову, хіба що своїми мереживими денниками.

Ось як розрізняє Олекса Синявськиь

Норми української літературної мови

§ 170. Прості прийменники: значіння їх і вживання

  1. до — як прийменник від, дуже поширений в мові, але він з протилежним до від основним значінням: піти від кого до кого, підійти до лісу, доскочити до чого (ширше, загальніше значіння з „доскочити чого“), бути до якого часу, ходи до хати, до ніг припасти, пити до кого, до рук дати, говорити до кого, узятися до роботи, до науки, до зброї і т. ін., також при іменниках, прикметниках: машина до шиття, лист до брата, любий до розмови, ласий до меду тощо. Дуже часто конструкції з до чергуються з іншими як рівнобіжними: рівняти до чого і з чим, поздоровкатися до кого і з ким, піти до школи і в школу і т. ін. Надзвичайно часто вживається цей прийменник у виразах прислівникового характеру, хоч і далеко не завсіди пишеться разом (див. § 92), напр.: до біса, до ката, до лиха, до хріна (= багато), розказати до крихти (= все), зробити до діла, до пуття (= добре), сказати до речі (= добре), бути до вподоби, до пари, до любови і т. ін. Див. іще § 144.

§ 144

Дуже багато в мові конструкцій рівнобіжних, але насправді не рівнозначних. Про такі конструкції, надто ж коли вони стосуються до цілих рядів словосполучень, не раз іще буде мова в наступних §§, а тут треба тільки підкреслити вагу й потребу розрізняти, де можна, значіння таких конструкцій, щоб уміти якнайповніше використовувати синтаксичні можливості і не збідняти своєї мови безпідставним обминанням одних конструкцій і пристрастю до других. При дієсловах особливо часто бувають такі подвійні конструкції з різним значінням, надто ж на вираз конкретніших чи виразніших і абстрактніших чи дальших стосунків. Ось кілька прикладів.

При дієслові належати, м. ін., можливі дві конструкції: з давальним та родовим з прийменником ‚до‘ належить мені і належить до мене. Але це різнозначні конструкції, бо перша визначає належність у тісному і здебільшого матеріяльному значінні, друга ж указує на відношення тільки:

Увесь край належав Вишневецьким. (О. Сторож.)
Ви тепер належите до дому де Мендозів. (Л. Україн.)
То до мене не належить. (Б. Грінч.)

Отож належати кому може книжка, слово, думка ("чиє" воно?), а належати до когось або чогось може хтось або щось в іншому значінні, а саме, заховуючи свою самостійність, тільки стосуватись, торкатись, відноситись, напр., справа належить до такої то установи, належати до партії тощо.

Можна сказати: Цей твір належить такому то письменникові, але він до поезії не належить.

Певна річ, можуть бути й такі випадки, коли й обидві конструкції можливі, напр., будинок належить житлокопові і будинок належить до житлокопа, хоч і тут добрий знавець мови впіймає різні відтінки значіння, але в жадному разі не може будинок „належати до Іваненка“, а тільки „Іваненкові“.

Відси можна зробити висновки, що коли стосується саме чогось чи прямо, то бажано писати без до, але до чогось уявного, не прямо чи невтральнїше — вживати до.

| improve this answer | |

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.