8

Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) у праці "Наша літературна мова" пропонує оминати віддієслівні іменники на -ння, -ття і уживати безсуфіксальні. Наприклад, не прокляття, а прокльон; не запитання, а запит; не змагання, а змаг.

У Панаса Мирного маємо: Наслухавшись глузу та посміхів (а не глузування та насміхання).
У Є.Тимченка знаходимо: обмежа, розум, впад замість книжних: обмеження, розуміння, падіння.

Чи використання таких форм справді є ненормативним?

  • А що залишиться від слова "каяття"? – Artemix Apr 16 '18 at 16:41
  • Чесно кажучи, я не розумію, чим це запитання принципово відрізняється від інших (один, два, три) на цю ж тему. І відповідь тут така само: усі форми є нормативними; вживаються у залежності від того, в якому контексті слово використовується з-поміж дія-подія-наслідок. Або я чогось не зрозумів у <s>запитанні</s> питі. – bytebuster Apr 16 '18 at 18:56
  • @bytebuster, зараз зрозумів, що я неправильно сприйняв зміст запитання на початку. Неуважно прочитав і мені здавалося, що воно зовсім про інше. – Sasha Apr 23 '18 at 8:01
3
+500

Борис Антоненко-Давидович у "Як ми говоримо" думає так:

Візьмімо фразу з газети: «Завдання ліквідації будь-яких порушень статутів і настанов, рішучого зміцнення дисципліни вимагають докорінного поліпшення контролю за діяльністю підлеглих, розумного використання дисциплінарних прав, усунення помилок в роботі». Усі слова в цій фразі — українські, а разом із тим звучить вона не по-українському. Чому? Тому що її переобтяжено віддієслівними іменниками: порушення, зміцнення, поліпшення, використання, усунення. Таке нагромадження їх з одноманітними закінченнями порушує мелодійність звучання монотонним «няканням», ускладнює фразу — аж стає важко зрозуміти її зміст.

Українська мова в побудові речення надає переваги дієслову в неозначеній формі й різних особових формах, а також дієприслівнику над віддієслівним іменником. Ідучи за цією вимогою, треба було наведену вище фразу скомпонувати так: «Завдання ліквідувати будь-які порушення статутів і настанов та рішуче зміцнити дисципліну вимагають докорінно поліпшити контроль за діяльністю підлеглих, розумно використовувати дисциплінарні права, переборювати помилки в роботі». З п’ятьох віддієслівних іменників залишився тільки один, конче потрібний, — порушення, вся фраза від того полегшала, стала простішою, приступнішою.

З цього, звісно, не слід робити хибних висновків, ніби віддієслівних іменників треба скрізь уникати. Вони є в українській мові, без них годі обійтись. Вони звичайно виконують у реченнях функцію підмета або додатка: «Заучування слів дисциплінує пам’ять» (О. Ільченко); «Вона наче шукала виправдання для того, чого їй не хотілось робити» (Ю. Смолич).

Іноді між дієсловом і віддієслівним іменником є деяка значеннєва різниця, наприклад: «Я не люблю заучувати» і «Я не люблю заучування». Друга фраза має далеко ширше поняття, бо в ній мовиться про те, що людині взагалі не подобається, коли щось завчають, тимчасом як у першій фразі йдеться лише про те, що їй самій не подобається заучувати.

Також в Українському правописі присутні правила щодо правильного написання віддієслівних іменників на -ння.

І СУМ дає тлумачення цих слів.

І стаття Проблеми вживання віддієслівних іменників в українській мові дає підтвердження, що в деяких випадках без віддієслівних іменників не обійтись, а також що безсуфіксальні та віддієслівні іменники на -ння,-ття мають дещо різні значення.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що віддієслівні іменники на -ння, -ття є нормативними, оскільки вони присутні в українських словниках та українському правописі. В деяких випадках їх дійсно можна замінити, але деколи без них не обійтись.

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.