6

Дедалі частіше в сучасній публіцистиці знаходжу приклади вживання флексії -и в родовому відмінку, зокрема в Є.Сверстюка: "індивідуальности", в О.Забужко: "смерти", "самодостатности". Чим це зумовлено? Адже завжди вважала, що тут використовуємо закінчення -і.

6

Скоріш такі люди є прихильниками досовітського письма, яке було затверджено наступними документами:

Класичний правопис — 1928

§ 25. В родовому відмінку однини іменники мають закінчення ‑а (‑я), ‑у (‑ю), ‑и (‑яти, ‑ати, ‑ени), ‑і (‑ї).

4. ‑и мають:

а) Усі іменники жіночого роду тверді (див. § 22 і відміна 1 гр.): коло води́, без кни́жки

б) Іменники жіночого роду 3 відм. (див. § 22) на ‑ть за другим приголосним: від ра́дости, з ві́сти, до сме́рти, без чве́рти

Також винятково: до о́сени, без со́ли, кро́ви, любо́ви, Ру́си.

в) Усі іменники ніякого роду з наростками -ят- (після ж, ч, ш, щ ‑ат‑ — див. § 22 2 відміна): до теля́ти, горща́ти… і слово і́мени.

Правопис на основі Желехівки — 1892

част-ь
част-и
част-и
част-ь
част-е
части-ю (частю)
част-и

Проєкт 1999

У родовому відмінку однини іменники III відміни на -ть за другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білору́сь, мають закінчення : ві́сти, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си, Білору́си. Усі инші іменники мають закінчення : бо́язні, га́лузі, но́чі, о́сі, пе́чі, по́дорожі, ті́ні, ста́лі та ин.


Також цього дозволяє правопис 2019 року:

Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення : гід́ности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́, Білору́си.

  • Тобто закінчення -и вмотивовано історією українського правопису і є більш правильним у використанні..? – Анничка Mar 3 '18 at 16:07
  • @Анна1989, ну, що є «більш правильним», вирішує кожен сам для себе. Це було однією з особливостей напрямку розвитку української мови до 1930-х років, допоки його було примусово змінено. Шкода, що тоді творилося таке — але сам лише факт того, що щось було змінено примусово, не обов'язково означає, що кожен аспект попереднього напрямку був кращим. Хоча ймовірність, звісно, велика. Однак сучасний правопис такі закінчення все ще не почав визнавати. – Sasha Mar 3 '18 at 19:39
4

Згідно з сучасним офіційним українським правописом (зміни від 2019 року) можливі обидва варіанти: Незалежности та Незалежності. Докладніше з правопису:

У родовому та давальному відмінках однини іменники третьої відміни мають закінчення -і: Бе́ршаді, вані́лі, га́лузі, гера́ні, гі́дності, кро́ві, любо́ві, мо́ці, незале́жності, не́хворощі, но́чі, Оболо́ні, о́сені, о́сі, по́дорожі, при́язні, ре́чі, Ру́сі́, со́лі, ста́лі, су́міші, ті́ні, У́мані, фа́льші, флане́лі, хоро́брості.

Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гі́дности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́ , Білору́си.

2

Коротко: так історічнїше і лӧґічнїше.

Проблеми українського правопису в 20 столітті · Василь Німчук

Нині найбільші суперечки в середовищі фахівців і ширшої громадськості ведуться навколо флексій родового відмінка однини іменників третьої відміни та слів четвертої відміни з суф. -ен-.

В академічних «Найголовніших правилах...» встановлено норму: «У словах жіночого роду, що кінчаються на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини , а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати ; напр., род. відм. — з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти... Виняток в осени” (с. 9). Таке ж правило було і в проекті УП 26: “ мають ... б) Усі речівники жіночого роду на приголосний ...: з радости, без подорожи, до ночи, від розкоши, крови, твари, молоди, поморози, соли, тіни, Роси, артіли, морали, матери ...” Тут же сказано, що мають “усі речівники ніякого роду з наростками -ят (після ж, ч, ш, щ -ат-), -ен-: до теляти, горщати... і слово імени” (с. 35).

УП 28 правило щодо флексії родового відмінка однини іменників жіночого роду третьої відміни дає трохи інші рекомендації: “ мають <...> б) Іменники жіночого роду III відм. ... на -ть за другим приголосним: від радости, з вісти, до смерти, без чверти ... Також винятково: до осени, без соли, крови, любови, Руси” (с. 35). Стосовно іменників середнього роду сказано, що в родовому однини приймають слова “з наростками -ят (після ж, ч, ш, щ -ат-...): до теляти, горщати ... і слово імени” (с. 35).

УП 33 (моя прим.: совʼєтський) скасував це правило щодо іменників III відміни: “Родовий, давальний відм. має закінчення (с. 41): вісті, тіні, подорожі” (с. 31, таблиця), яке діє понині. Проте УП 33 залишає флексію формі у назв середнього роду з суф. –ен”: імени (с. 42).

Історично іменники III відміни колишньої -основи в родовому відмінку однини мали флексію : ночи і под. За аналогією до них закінчення було витіснене флексією в родовому відмінку іменників колишніх -u- (-ъv-)-основ: свекървесвекърви. Іменники колишніх -і- та -u-основ стійко зберігали флексію на всій українській етнічній території. Лише в другій половині XVII ст. в актах з терену Гетьманщини зрідка фіксується закінчення (тобто ) в результаті впливу іменників колишньої -ja-основи (земляземлѣ > земл’і): з Березанѣ, прошу милостѣ, кровѣ, любовѣ (Пирятинські акти {Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 146}). Панівною і на цих теренах залишалася флексія : речы, пам’яти (Бориспільські акти), любови, корысты, отповѣди (Полтавські акти), для памяти (Пирятинські акти) {Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 145}. Пор. ще 1583 p. в Житомирській актовій книзі: на запя(ст)ю троха продрано до крывѣ {Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582—1588 рр.) / Підгот. до видання М.К.Бойчук. — К., 1965. — С. 69}, але там же: на вчине(н)е справедливости єго мл(с)ти та ін.

У XIX ст. стійко зберігалася флексія . Полтавець І.Котляревський вживає тільки давню флексію: И солы крымкы и бахмуткы; Въ отравлену ѣu утробу Наклала злосты, мовъ бы бобу; Къ Лависи одъ любвы бувъ въ гори; Позволь тила убытой раты, Як водится, земли предаты; Летыть Трояньцивъ обозрыты, Роздуть въ ныхъ храбросты огонь {Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским. - Харьков, 1842. - Ч. II. - С. 9; Ч. IV. - С. 27, 37;Ч. V. - С. 28; Ч. VI. - С. 46-74}.

Основоположник новоукраїнської літературної мови Т.Шевченко, до якого так часто апелюють «ревнителі» української мови, котрим у всьому незвичному або неприйнятному для них увижаються підступи галичан і діаспори, вживав у третій відміні тільки споконвічну флексію (графічно, за російською системою — ) в родовому однини та називному відмінку множини іменників третьої відміни: Пошли тоби Матер-божа Тіи благодаты Всего того, чого маты Не зуміе даты; Безъ сповиды святои умирають; Гуляючи якъ той казавъ Шматокъ хлиба ззucmы Иды жъ доню, а ты сыну, Послухаешъ висты {Шевченко Т. Три літа / Автографи поезій 1843—1845 років. — К., 1966. - C. 15, 62, 54}.

У частині говорів української мови ішов процес вирівнювання флексій іменників за першою відміною, за якою змінювалась абсолютна більшість слів жіночого роду.

До початку XX ст. процес витіснення флексії через в говірках південно-східного й частково північного наріччя української мови зайшов досить далеко в іменників, основи яких закінчуються не на групи приголосних, тому граматисти — вихідці з цих діалектних ареалів не подають одноманітної флексії в родовому відмінку однини іменників третьої відміни. Наприклад, Є.Тимченко подає: реч (річі), тіни (тіні), части, вдячности матери {Тимченко Є. Українська граматика. — К., 1907. - Ч. 1. — C. 113— 114}. Б.Грінченко в своєму букварі «Українська граматика до науки читання й писання» (Київ, 1907, 1917) у родовому відмінку однини іменників третьої відміни поруч із флексією вживає : мудрости, смерти, соли {Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця XIX — початку XX ст. — Ужгород, 1997. - С.244}. М.Гладкий у парадигмі третьої відміни в родовому однини фіксує форми: печі, тіні, матері, але части, свідомости, любови {Гладкий М. Практический курс украинского языка для учительских семинарий, учительских курсов и старших классов средних учебных заведений. — Житомир, 1918. — C. 33}.

М.Грунський та Г.Сабалдир у “зразках деклінації речівників жіночого роду” подають у родовому відмінку однини іменників третьої відміни: вдячности, але податі, ночі, речі {Грунський М., Сабалдир Г. Практичний російсько-український словник ділової мови. - К., 1924. — C. 165}.

Найповнішу картину поширення флексій або в українських говорах нині дає Атлас української мови. У ньому скартографовано тільки форми лексем сіл' та ніч у першому томі (“Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі”) та слів сіл', ніч, л'убоў у другому (Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі). На жаль, тут немає зовсім матеріалів про форми родового відмінка однини іменників із суфіксом -ість та інших слів третьої відміни, котрі мають у кінці групу приголосних (наприклад, кiс'т', мас'т').

На території першого тому Атласу української мови північну межу поширення форм родового відмінка соли на Лівобережжі можна окреслити приблизно так: північніше від c. Сувид Вишгородського р-ну — c. Козари Носівського р-ну Чернігівської обл. — м. Ніжин Чернігівської — c. Обмачів Бахмацького р-ну Чернігівськ. обл., далі — на південь від р. Сейм. На Правобережжі форма соли функціонує то в ширшій, то вужчій смузі вздовж за течією Дніпра та на північ від Дністра. У багатьох говірках форма соли функціонує паралельно з формою сол'і {Атлас української мови. — Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. — К., 1984. — Карта № 190}.

Форма ночи поширена на Правобережжі на північ від умовної лінії: нижче м. Бердичева Житомирської обл. — м. Фастів та Васильків Київської обл., на Лівобережжі: від c. Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. на північний схід — південніше м. Прилук Чернігівської обл. — на захід від м. Ромни Сумської обл. - на захід від м. Конотоп цієї обл. — на північ від р. Сейм у межах Сумської обл. {Атлас української мови. — Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. — К., 1984. — Карта № 190}.

В ареалах, охоплених другим томом Атласу української мови, панівними є форми на в родовому відмінку іменників жіночого роду на приголосний: соли, тіни, ночи, л'убови (л'убви), причому форми типу ночи, л'убови (л'убви) засвідчуються в далеко більшій кількості говірок, ніж форми coли {Атлас української мови. — Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. — К., 1988. — Карти № 174—175}.

Дослідник полтавських говорів В.С.Ващенко твердив, що в них варіантність флексій та спостерігається в записах живої мови XIX ст., але в записах середини XX ст. закінчення переважає й “помічається тенденція до звуження обсягу застосування форми на . Можливо, що таке звуження відбувається під впливом літературної норми” {Ващенко В.C. Полтавські говори. — Харків, 1957. — С. 107—108; Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 146—147)}. Очевидно, флексія витісняє в родовому відмінку іменників жіночого роду на приголосний під впливом літературної мови (навчання в школі!) і на інших теренах України. (моя прим.: 1876 — ярижка)

Для збереження традиції чіткішої диференціації флексій іменників третьої відміни (адже тепер однакові флексії вони мають у родовому, давальному, місцевому відмінках однини й називному та знахідному множини), для розширення стильових можливостей необхідно зберегти, відновити як нормативне закінчення , визначивши чіткі правила його застосування. Тут є дві змоги — вернутися до УП 28 або рекомендувати паралельні флексії та : вістівісти, радостірадости, ночіночи, солісоли і т. д., адже нині нормативними є паралельні флексії відповідно дві в давальному (робітниковіробітнику) й три в місцевому (на робітнику, робітниці, робітникові) відмінках однини в іменників чоловічого роду другої відміни. У кожному разі дозволити вживання флексії в словах із основою на групу приголосних в художній літературі, як це було прийнято більшістю голосів на одному з засідань Національної правописної комісії, — наполовину розв’язати проблему. Велика частина органів масової інформації вже нині широко вживає флексію в родовому відмінку однини іменників третьої відміни з основою (коренем) на групу приголосних та в словах сіль, осінь, кров, любов, Русь (пор. офіційний титул Патріарх Київський і всієї України-Руси). Цю практику треба узаконити, тобто повернутися до норми правопису 1928 р.

Староукраїнські пам’ятки документовують тільки закінчення , в іменників середнього роду колишніх -n-основ: имени і под. {Самійленко С.П. Іменник // Історія української мови: Морфологія. - К., 1978. - С. 121}. Нам не відомі факти засвідчення в старовинних текстах форм із флексією () в іменах -n-основи. В І.Котляревського читаємо:

Пославъ послами до Латына
Одъ имены свого и чына
{Виргилиева Энеида... — Ч. IV. — С. 22}.

М.Гладкий у парадигмі лексеми ім’я в родовому однини подає форми ім’я, імени {Гладкий M. Зазнач. праця. — С. 29}.

Лише в другому томі Атласу української мови скартографовано форми родового відмінка однини іменників колишньої -n-основи. У них, як правило, збігаються форми родового відмінка однини з називним. Тільки в небагатьох поселеннях засвідчено як основні форми типу виме'ні, с'імен'і, т'імени, імен'і. Частіше вони виступають як паралельні до форм типу імйа (імн'а). Лише в поодиноких поселеннях Правобережжя відзначено форму імени {Атлас української мови. — Т. 2. — Карта № 207}. Це, напевне, є наслідком впливу літературної мови, зокрема надто поширених у час тоталітаризму найменуваннями заводів, колгоспів, організацій, закладів іменами видатних діячів культури, науки, освіти та, особливо, радянських функціонерів, де форма родового відмінка однини відповідного іменника ніколи не збігалася з формою називного однини: кінотеатр імені Т.Шевченка, консерваторія імені Лисенка і ніколи колгосп ім’я Т.Шевченка і под.

Вважаємо, що треба повернути норми 1927 і 1933 p., вживати імени і под., і таким чином усі іменники четвертої відміни в родовому відмінку однини матимуть одну, без винятків, флексію : дитяти, імени тощо. За повернення флексії -и в родовому відмінку однини іменникам колишньої -n-основи висловився недавно акад. Ю.Шевельов {Шевельов Ю. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису // Березіль. — 1995. — № 7—10. — С. 165}.

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.