7

За якими ознаками визначають історію походження слів, запозичень з інших мов? У нещодавньому питанні про кермо є відповідь із кърмъ, а інші відповіді посилаються на німецькі слова. Пошук інших синонімів, стерно, швидко знаходить дав.рус. - стърнъ, але потім додано, що запозичено з польської. Яким чином може бути одночасно і "дав.рус.", і "запозичено з польської"?

Чи й досі мають ту саму вагу визначення лінгвістів, які працювали за часів заборони української мови (найчастіше пошук етимології слів закінчується словником Фасмера)?

Чи існують сучасні праці, які переоцінюють результати?

  • не зовсім зрозуміло, на яке саме питання з наявних чотрирьох ви хотіли би отримати відповідь – chizh Feb 12 '17 at 23:40
  • Програма-максимум - розгорнута відповідь, яка заторкне всі вказані проблеми. Програма-мінімум - хоч одне з них. – Sassa NF Feb 12 '17 at 23:42
  • можливо за цим посиланням ви знайдете відомості, які можуть слугувати наводкою у пошуку відповіді на перше запитання. – chizh Feb 12 '17 at 23:52
3

Пишу цю відповідь як покажчик, повідки я докопав, і звідки хочу відштовхнутись, покращити розуміння питання.


Починається все з теорії розвою конкретної мови. Сюди включають географічні та історичні особливості існування нації:

  • хто були сусіди (задає тло для запозичень),
  • хто мігрували через територію заселення,
  • як змінювалась територія заселення,
  • хто ким володів
    • політичні мотиви керування,
    • термінологія,
    • видавництво, типографія,
    • свобода розвитку релігійних переконань,
  • які бар'єри існували
    • географія - гори, ліси, болота;
    • закони;
    • податкова політика - куди із сусідніх сіл йтимуть на ярмарок.

Письмові пам'ятки дають змогу вивчати розвій мови майже безперервно. Значні складнощі виникають, коли письмових пам'яток ще не було, але й тоді маємо змогу дізнатись дещо через непрямі докази - іноземці конспектували топоніми, звичайно, в транскрипції, близької до фактичної вимови.

Але тут стикаємось із проблемою, що російські лінгвісти з імперських та радянських часів намагались надати російській мові першочергове значення у порівнянні з українською. У багатьох питаннях це навіть смішно, але деінде важко сказати:

  • чи є грецький запис назв порогів індикатором фрикативної вимови г
  • чи є словник Мелетія Смотрицького (перевірю, чи того я автора вказав) індикатором, що саме вважалось руською мовою
    • дивіться, там пояснюється, як на "словенську" перекладається "руське" слово "лазня"
    • також, знаходимо "руське" слово "фрасувати"
  • що малось на увазі під "простою" мовою, коли литовське діловодство мало вестись "по-простому"
    • простолюдинська мова, щоб була зрозуміла черні?
    • чи самоназва "руської"?

Письмові пам'ятки дають змогу порівняти, коли з'являються нові слова, та як вони пов'язані з попереднім правописом цього або інших слів. Якщо помітне значне відхилення від теорії розвитку - маємо справу із запозиченням. Приклади:

  • свердло, простирадло - запозичення
    • в праслов'янській мові суфікс -dlo існував, але в українській мові зник
  • друге повноголосся відбулося тоді-то и тоді (не знаю, які обмеження існують), тому спостерігаємо масову заміну редукованих перед такими-то приголосними на повноголосні склади
    • якщо помічаємо слово, яке з'явилось в інший період, або не підпало під це правило - все, маємо справу із запозиченням

Інші мовні процеси, характерні для української:

  • асиміляція приголосних
  • спрощення приголосних (заміна складних заднєязикових на простіші, та переміщення звуків ззаду вперед рота: рука - руці)
  • ствердіння приголосних перед і та є (заміна і на и, є на е)
  • злиття ы з и
  • ствердіння губних приголосних (кровь - кров, діалектичні здоровля, мнясо)

От, і, зважаючи на все це, як тоді приходять до висновків щодо запозичення аж з німецької через польську "звичайних" слів, як кермо? Чим не підходять простіші процеси, типу другого повноголосся, якщо маємо звістки про давньоруське слово кърмъ?

2

За якими ознаками визначають історію походження слів, запозичень з інших мов?

Мені суб'єктивно здається, що основною опорою є авторитет тих чи інших дослідників. Бо людина без справді широкого і глибокого знання мов, не обробивши значну кількість інформації і джерел, не може висувати вірогідні гіпотези. А таких людей одиниці. Тобто є окремі «стовпи», на авторитет яких опираються подальші дослідники. «Стовпи» теж помиляються, але довіри до доморощених ентузіастів, в яких «столиця» походить від ста лиць — ще менше. Хоча сучасні, технології, мабуть, дозволяють ретельніше обробити інформаційну базу, а не опиратися на окремих талановитих людей.

Яким чином може бути одночасно і "дав.рус.", і "запозичено з польської"?

По-моєму, запросто:

  • або дві різні версії;
  • або за природою слово давньоруське, але його забули, а потім повторно (можливо, в трішки іншому вигляді) запозичили в поляків (наприклад, слова «вуй» і «стрий» — давньоруські і, мабуть, раніше вживалися й на тій частині Русі, що зараз є Росією; але окрім західної України їх зараз майже не вживають (навіть в самій Україні); а як раптом буде сплеск популярності західної України і масові запозичення звідти — вони запозичать частково-своє ж слово; типу Русь→Україна→звуження області вжитку лише до західних областей→РФ (яка теж має право на частину спадщини Русі, тобто своє ж слово повернулось)).

На два останні запитання, на жаль, не можу відповісти. (Та й ця відповідь — як вилами по воді.)

  • ну, щоб "забули", треба, щоб на його місці існували інші синоніми, я так розумію. Дякую за спробу, я зараз напишу свою відповідь, яку не маю наміру приймати, а лише як зразок звідки хочу відштовхнутись у цьому питанні. – Sassa NF Feb 13 '17 at 8:13

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.