Як правильно "камінчик" чи "каміньчик"?

Question

Занадто поширена помилка у правописі цього слова. Тож як правильно? І яким правилом українського правопису це можна пояснити?

Answer 1

Згідно з чинним — 2015 — правописом: камінчик. Тому що після н і перед ч.

§ 17. Коли Ь не пишеться

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами ‑ств(о), ‑ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь: бренькіт, донька, нянька.

Answer 2

Підтримуючи відповідь @Анна Солнцева з посиланням на правило чинного правопису, доповню роз'ясненням професора І.П. Ющука, який, на мою думку, завжди складним правилам знаходить прості пояснення і підказки для кращого запам'ятовування.

ЮЩУК І. П. Практикум з правопису і граматики української мови.— К.: Освіта, 2012.— 270 с., (увага - посилання на файл у форматі .pdf), зокрема, § 16. Вживання м’якого знака (стор. 31-35):

М’якість приголосних перед голосними [а], [у], [e], [і], [о] позначаємо відповідно буквами я, ю, є, і, ь: [синˊа] синя, [синˊу] синю, [синˊе] синє, [синˊі] сині, [синˊого] синього.

Для позначення м’якості приголосних у кінці слова і перед наступним приголосним служить буква ь. При цьому треба мати на увазі, що м’якими в цій позиції можуть бути лише зубні приголосні (див. § 15, пп. 2, 3). Отже, й м’який знак тут можна ставити лише після семи букв д, т, з, с, ц, л, н (“де ти з’їси ці лини”).

1. У кінці слова м’якість зубних приголосних завжди позначаємо м’яким знаком (за фонетичним принципом): молодь, мить, скрізь, звідкілясь, вітрець, жаль, осторонь.

   Причому в дієсловах перед часткою -ся (-сь) м’який знак зберігається: будують — будуються, стань — станься і станьсь. піднось—підносься (але: піднісся, бо підніс).

2. У середині слова м’якість зубних приголосних позначається м’яким знаком лише перед твердими нешиплячими: їдьте, боротьба, призьба, товариський, козацький, ненька.

   Причому м’який знак у таких словах завжди зберігається:

   а) при відмінюванні: у боротьбі, у жменьці, неньці, товариські, козацькі; але: [масˊцˊі] масці, бо маска; [хатинˊцˊі] хатинці, бо хатинка;

   б) в утворених від них присвійних прикметниках: неньчин, Таньчин. Зіньчин, Прісьчин; але: Маланчин, бо Маланка.

3. Перед постійно м’якими, пом’якшеними і шиплячими м’який знак не ставиться: [сˊв’ато] свято, [дзˊв’акнути] дзвякнути, [сˊнˊіг] сніг, велетенський (хоч велетень), кінський (хоч кінь), безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь).

   Проте як виняток м’який знак у цій позиції ставиться:

   а) після букви л; читальня, гуцульський, Гуцульщина (але: [голˊцˊі] голці, бо голка; [рибалˊцˊі] рибалці, бо рибалка);

   б) у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, а також женьшень, Маньчжурія.

4. Після букв, що позначають губні, піднебінні і задньоротові, м’який знак не ставиться: кров, сім, ідеш, повір, (багато) облич (хоч обличчя), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря); поставмо, насипмо, гіркий, ларки (хоч ларьок), чотирма (хоч чотирьох).

   Після р м’який знак ставимо лише перед о та як виняток у псевдонімі Горький (хоч вимовляємо твердо: [горкий]).

Отже, робимо висновок, що у випадку з камінчиком застосовний пункт 3 (м’який знак не ставиться, бо всередині слова й перед шиплячим ч, наводиться дуже схожий приклад із промінчиком.)

І бонусом фірмова кмітлинка від пана професора:

Та це ж просто...

Допитливий. М’який знак у кінці слова після зубних ставити просто: чуєш м’яку вимову — пиши. Важче з ним у середині слова: хоч і чуєш м’якість, а ти ще подумай, чи ставити його тут, чи ні.

Кмітливий. А я собі це спростив до формул: ньк, нсь, нш, де буквою к позначив твердий нешиплячий, буквами сь — м’який, буквою ш — шиплячий, а буквою н — будь-який зубний. Отже, м’який знак маю право ставити лише перед твердими нешиплячими. Правда, є ще винятки та буква л, після якої м’який знак ставимо й перед м’якими, пом’якшеними та шиплячими.