Як правильно сформувати прикметник від назв Перемишль, Радомишль?

Question

Чинний Правопис містить якраз цей приклад:

4. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основи, передаються з ними і на письмі:
   баски — баскський, казах — казахський, Перемишль — перемишльський

З іншого боку, у Львові є вулиця Перемиська (власне, на назву якої я натрапив, зацікавився етимологією і прийшов до цього запитання)

Також, Правопис містить наступну тезу:

Зміни приголосних перед -СЬК(ИИ), -СТВ(О)
в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся — заліський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.

У цьому джерелі, «товариш», напевне, є найбільш релевантним, бо корінь закінчується на -ш. Але не на -шл(ь).

А також є сучасна книга Іван-Борис Балик: «Інокентій Іван Винницький, єпископ Перемиський, Самбірський і Сяніцький (1680-1700)»

Наскільки я розумію, різні варіанти утворилися внаслідок того, що місто протягом довгого часу було у складі Польщі, де його назва Przemyśl звучала як Пшемисль.
І, відповідно утворений прикметник — пшемиський.

А багато інших джерел, як-то Wikibooks, взагалі не наводять даного збігу приголосних.

У нас також було подібне запитання, але цей випадок там не розгянуто.

Спрощення в групах приголосних. Яке правило ближче до дійсності й правопису?

Answer 1

Чинний «Правопис» вимагає писати «перемишльський» (Ви самі це навели в запитання). Але багатьох це не влаштовує, багато хто вважає це вадою чинного «Правопису».

Різні прецеденти і думки:

• Фрагмент з дарчого акту Лева Галицького (не пізніше 1323 року):
  
  (Олег Купчинський, «Акти та документи галицько-волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти», с. 138).

• Іпатіївський літопис 1420-х років:
   • «Перемъıшлескоую» (32, 34);
   • «перемыслскому», «Перемышльскомоу» (35);
   • «перемышльского», «перемышльскыи», «Перемышлескаго», «Перемышлескии», «Перемышльское», «Перемышльскоую» (41).

• З обіжника «Просвіти» 4 жовтня 1937 року, Перемишль:

  В районі перемиської філії…

  Ця фотокопія наведена у статті «Битва за „переми(шль)ський“» Касі Комар-Мацинської з журналу «Наше Слово» (№ 5, 2018-02-04) (основне джерело моєї відповіді).

• Загалом вищенаведена стаття Касі Комар-Мацинської створює враження, що за старішими правописами було «перемиський», хоча конкретних цитат з них авторка не наводить, лише спирається на загальну фразу: «Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народно-історичній формі» — у харківському «Правописі» 1928 року та твердження філолога Ярина Брилинської-Трояновської: «У правописі 1928 року був „перемиський“. У 1933 році зрадянщений правопис увів норму „перемишльський“. Досі не знаємо, що робити з вул. Перемиською у Львові (дійсно, я перевірила, є вулиця Перемиська у Львові!) і Перемиським князівством. А і ще Перемиською музичною школою. Може, не так усе просто з тими нормами?» — але переглянувши «Правопис» 1928 року, я не побачив підтверджень того, що тодішній правопис начебто вимагав писати так (вищенаведену цитату про українські географічні назви можна трактувати зовсім по-іншому). Але враховуючи численні топоніми зі словом «перемиський», можливо, вони мають рацію, що до другої світової війни була тенденція до «перемиський».

• Фрагмент із тієї ж статті про наш час:

  Уважний читач «Нашого слова» міг останнім часом помітити мале замішання в записі згаданого прикметника. Головна редакторка тижневика, намагаючись ввести порядок у газеті, пробувала виправити наш закерзонський «перемиський» на згідний з офіційним українським правописом запис «перемишльський». У результаті на короткий час у статтях «Нашого слова», які описували події з-над Сяну, можна було прочитати цю складну, але на 100% правильну конструкцію. Проте наші очі не встигли до неї звикнути, бо на прохання українців Перемишля редакція повернулася до старого запису. <…> Перші арґументи, які чую, коли починаю розпитувати «тутешніх» (місцевих – ред.), чому не погодитись на «перемишльський», це: «Ніхто в Перемишлі так не скаже. Тут завжди говорили „перемиський“, так вже є і все. „Перемишльський“ – це ані не звучить, ані не виглядає. Має бути „перемиський“ завжди і безсмертно!».

• Позиції мовознавців з тієї ж статті:

  • Орися Демська — доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету Києво-Могилянська академія:

    Перемиський є помилкою в сучасному стандарті літературної української мови. Не бачу потреби змінювати правопис. Сучасна українська мова функціонує на одному полі з російською і суржиком, реґіонально з польською, угорською, румунською, уявіть собі, що кожен захоче якийсь локальний реґіоналізм узаконити… що залишиться від української мови?

  • Мирослава Прихода — видавець, доцент на кафедрі видавничої справи і редаґування Інституту журналістики Київського університету:

    Тут дуже важливе середовище мови. І середовище, і автор мають право на свої особливі слова. До цього доходить, що людям легше вимовляти,.. тут треба соломонового рішення… Щоб не розбурхувати історію, можна якийсь час вживати і те, і те слово.

  • Ігор Горків — філолог, україніст, член ГУ ОУП, молодий перемишлянин:

    Це є глибоко закорінене в перемишлянах, і тому не можна цього іґнорувати… Тому, можливо, виходом із ситуації було б додати до правопису версію «перемиський» як допустиму, з історичним та реґіональним обґрунтуванням.

  • Марію Мандрик-Філь — вчителька української мови в загальноосвітньому ліцеї ім. Тараса Шевченка в Білому Борі:

    Однозначно на це питання відповісти не можна. З одного боку — вчимо літературної мови, і ця мова має свої правила, яких, попри всякі сумніви, мусимо дотримуватись, а особливо, якщо хочемо наближатися до України, мова має бути чистою. Тому ми повинні довіряти фахівцям, які мовою займаються. Проте, з другого боку, мова є живою, її треба відчувати, а краще відчувається те, що рідне і приємне для вуха. Рідне завжди захищаємо, тому зовсім не дивуюся перемишлянам, що вони відстоюють свою традицію. Наша діаспорна тотожність важко сприймає схеми правопису, але і правопис не дуже бере до уваги діалекти діаспори. Тому так бажаною є жива мова, творена на основі знань, досвіду, відчуття і просто любові. Остап Лапський казав: «Мова — радість життя». До речі, наскільки його знаю, він був би за «перемиський», на сто відсотків!