4

Чинний Правопис містить якраз цей приклад:

  1. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основи, передаються з ними і на письмі:
    баски — баскський, казах — казахський, Перемишль — перемишльський

З іншого боку, у Львові є вулиця Перемиська (власне, на назву якої я натрапив, зацікавився етимологією і прийшов до цього запитання)

Також, Правопис містить наступну тезу:

Зміни приголосних перед -СЬК(ИИ), -СТВ(О)
в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся — заліський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.

У цьому джерелі, «товариш», напевне, є найбільш релевантним, бо корінь закінчується на . Але не на -шл(ь).

А також є сучасна книга Іван-Борис Балик: «Інокентій Іван Винницький, єпископ Перемиський, Самбірський і Сяніцький (1680-1700)»

Наскільки я розумію, різні варіанти утворилися внаслідок того, що місто протягом довгого часу було у складі Польщі, де його назва Przemyśl звучала як Пшемисль.
І, відповідно утворений прикметник — пшемиський.

А багато інших джерел, як-то Wikibooks, взагалі не наводять даного збігу приголосних.

У нас також було подібне запитання, але цей випадок там не розгянуто.

Спрощення в групах приголосних. Яке правило ближче до дійсності й правопису?

3

Чинний «Правопис» вимагає писати «перемишльський» (Ви самі це навели в запитання). Але багатьох це не влаштовує, багато хто вважає це вадою чинного «Правопису».

Різні прецеденти і думки:

  • Фрагмент з дарчого акту Лева Галицького (не пізніше 1323 року):
    Фрагмент з дарчого акту Лева Галицького
    (Олег Купчинський, «Акти та документи галицько-волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти», с. 138).

  • Іпатіївський літопис 1420-х років:
     • «Перемъıшлескоую» (32, 34);
     • «перемыслскому», «Перемышльскомоу» (35);
     • «перемышльского», «перемышльскыи», «Перемышлескаго», «Перемышлескии», «Перемышльское», «Перемышльскоую» (41).

  • З обіжника «Просвіти» 4 жовтня 1937 року, Перемишль:

    В районі перемиської філії…

    Ця фотокопія наведена у статті «Битва за „переми(шль)ський“» Касі Комар-Мацинської з журналу «Наше Слово» (№ 5, 2018-02-04) (основне джерело моєї відповіді).

  • Загалом вищенаведена стаття Касі Комар-Мацинської створює враження, що за старішими правописами було «перемиський», хоча конкретних цитат з них авторка не наводить, лише спирається на загальну фразу: «Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народно-історичній формі» — у харківському «Правописі» 1928 року та твердження філолога Ярина Брилинської-Трояновської: «У правописі 1928 року був „перемиський“. У 1933 році зрадянщений правопис увів норму „перемишльський“. Досі не знаємо, що робити з вул. Перемиською у Львові (дійсно, я перевірила, є вулиця Перемиська у Львові!) і Перемиським князівством. А і ще Перемиською музичною школою. Може, не так усе просто з тими нормами?» — але переглянувши «Правопис» 1928 року, я не побачив підтверджень того, що тодішній правопис начебто вимагав писати так (вищенаведену цитату про українські географічні назви можна трактувати зовсім по-іншому). Але враховуючи численні топоніми зі словом «перемиський», можливо, вони мають рацію, що до другої світової війни була тенденція до «перемиський».

  • Фрагмент із тієї ж статті про наш час:

    Уважний читач «Нашого слова» міг останнім часом помітити мале замішання в записі згаданого прикметника. Головна редакторка тижневика, намагаючись ввести порядок у газеті, пробувала виправити наш закерзонський «перемиський» на згідний з офіційним українським правописом запис «перемишльський». У результаті на короткий час у статтях «Нашого слова», які описували події з-над Сяну, можна було прочитати цю складну, але на 100% правильну конструкцію. Проте наші очі не встигли до неї звикнути, бо на прохання українців Перемишля редакція повернулася до старого запису. <…> Перші арґументи, які чую, коли починаю розпитувати «тутешніх» (місцевих – ред.), чому не погодитись на «перемишльський», це: «Ніхто в Перемишлі так не скаже. Тут завжди говорили „перемиський“, так вже є і все. „Перемишльський“ – це ані не звучить, ані не виглядає. Має бути „перемиський“ завжди і безсмертно!».

  • Позиції мовознавців з тієї ж статті:

    • Орися Демська — доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету Києво-Могилянська академія:

      Перемиський є помилкою в сучасному стандарті літературної української мови. Не бачу потреби змінювати правопис. Сучасна українська мова функціонує на одному полі з російською і суржиком, реґіонально з польською, угорською, румунською, уявіть собі, що кожен захоче якийсь локальний реґіоналізм узаконити… що залишиться від української мови?

    • Мирослава Прихода — видавець, доцент на кафедрі видавничої справи і редаґування Інституту журналістики Київського університету:

      Тут дуже важливе середовище мови. І середовище, і автор мають право на свої особливі слова. До цього доходить, що людям легше вимовляти,.. тут треба соломонового рішення… Щоб не розбурхувати історію, можна якийсь час вживати і те, і те слово.

    • Ігор Горків — філолог, україніст, член ГУ ОУП, молодий перемишлянин:

      Це є глибоко закорінене в перемишлянах, і тому не можна цього іґнорувати… Тому, можливо, виходом із ситуації було б додати до правопису версію «перемиський» як допустиму, з історичним та реґіональним обґрунтуванням.

    • Марію Мандрик-Філь — вчителька української мови в загальноосвітньому ліцеї ім. Тараса Шевченка в Білому Борі:

      Однозначно на це питання відповісти не можна. З одного боку — вчимо літературної мови, і ця мова має свої правила, яких, попри всякі сумніви, мусимо дотримуватись, а особливо, якщо хочемо наближатися до України, мова має бути чистою. Тому ми повинні довіряти фахівцям, які мовою займаються. Проте, з другого боку, мова є живою, її треба відчувати, а краще відчувається те, що рідне і приємне для вуха. Рідне завжди захищаємо, тому зовсім не дивуюся перемишлянам, що вони відстоюють свою традицію. Наша діаспорна тотожність важко сприймає схеми правопису, але і правопис не дуже бере до уваги діалекти діаспори. Тому так бажаною є жива мова, творена на основі знань, досвіду, відчуття і просто любові. Остап Лапський казав: «Мова — радість життя». До речі, наскільки його знаю, він був би за «перемиський», на сто відсотків!

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.