Чи є питомими подвійні слова "жив-був", "хороший-прехороший" тощо?

Question

У «Вечірній казці діда Панаса» актор Петро Вескляров починає казку так:

В одному лісі жили собі та були собі Їжак із Їжачихою — YouTube відео

Той же актор Вескляров наприкінці передачі часто прощався з глядачами так:

Нехай вам присняться хороші-прехороші, солодкі-пресолодкі сни — YouTube відео

Відомо, що таке подвоєння часто вживається у російській: усі оці жить-поживать, жив-здоров, путь-дорожка, такой-сякой і багато інших. Тому виникає підозра, чи не є таке подвоєння наслідком порівняно недавнього негативного впливу іноземної мови.

Запитання полягає у тому, наскільки питомим є подібне подвоєння саме для української мови?
Чесно кажучи, я навіть ключових слів не можу придумати, щоб поґуґлити наукові джерела.

Answer 1

На мою думку, приклади в запитанні більше тяжіють до іншого(их) стилістичного(их) прийому(ів), аніж до асиндетону.

Наразі між мовознавцями немає консенсусу щодо того,

це плеоназм,

Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у ширшому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.,

чи тавтологія,

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

чи їх поєднання, та й різниця між поняттями досить нечітка.

Наприклад, А.А. Сагаровський у роботі Плеоназм і тавтологія називає тавтологію різновидом плеоназму.

Плеоназм – словосполучення, у складі якого є зайві, однозначні слова чи вирази.

Тавтологія – різновид плеоназму, що характеризується повторенням того самого тими чи іншими словами зі спільним коренем.

Ці фігури нерідко вживаються як художньо-стилістичний засіб: (каже – промовляє, плакати – ридати, хлопці – молодці; рано – раненько, з діда – прадіда, вік вікувати)...

А от Караман С. О. у Сучасна українська літературна мова вважає тавтологію і плеоназм різними стилістичними фігурами

Однак тавтологія (повтор) часто використовується письменниками в художній літературі як стилістичний прийом підсилення значення одного слова його слово­ твірним варіантом. Це повертає слову його первісну образність, збагачує вислів додатковими нюансами — змістовими й експресивними. Наприклад: Щось шепотом шепоче, щось шумом шумить, щось плаче над вбитим селом (М. Черемшина).

Тавтологія в художньому тексті рідко виступає у чистому вигляді, частіше вона поєднується з іншими засобами виразності — синонімами, анафорою (єдинопочатком), епіфорою (повторенням однакових слів, звукосполучень наприкінці віршованих рядків), створюючи образи потрібного авторові спрямування.

У народних думах, казках, піснях, прислів’ях і приказках тавтологія може поєднуватися з іншою сти­лістичною фігурою — плеоназмом. Це нагромадження синонімічних слів, у тому числі спільнокореневих. Наприклад: квилить-проквиляє, клене-проклинас, кличе-викликає.

В. В. Шиприкевич у дослідженні Що таке плеоназми? розвиває думку, що, з-поміж іншого, стилістичну функцію виконують і "синонімічні однорідні слова прикладкового типу", якщо це стосується іменникових утворень, як то: кінця-краю, путь-доріженька, жалібниці-мрії тощо, а також повтори, тобто тавтологія (і для інших частин мови), до прикладу: прозорі-прозорі, ніжні-ніжні, світ світає і подібні.

Слід зазначити, що більшість вчених відносять до джерел названих вище прийомів авторську творчість і фольклор (народні пісні, фразеологізми, прислів'я та приказки), зауважуючи, що ці стилістичні фігури "надають здебільшого художньому, інколи й публіцистичному стилю образності, яскравості, колориту".

Answer 2

Це асиндетони — безсполучникове поєднання слів (іменників, прикметників, дієслів, займенників, прислівників): думи-бджоли, гори-хвилі, зорі-вівці, мед-вино, жито-пшениця, рута-м’ята, нічка-петрівочка, журба-горе, турки-яничари, Січ-мати, місяць-підкова, ворожка-ніч, криниці-ночі, терни-байраки, горе-біда; чужа-чужанина, піший-піхотинець; шити-білити, плакала-ридала; сякі-такі, сього-того; тяжко-важко, косо-криво
(Зубков, "Українська мова: Універсальний довідник", Х., 2006, с. 139).

Answer 3

Деякі джерела вельми не рекомендують вживати жив-був. А щодо иншого: хороші-прехороші, солодкі-пресолодкі, то се все инша пісня: там просте підсилення і близьке за значенням до патосу чи гіперболи, чого не сказати про: жить-поживать, жив-здоров, путь-дорожка, такой-сякой.

^{Довідник з українського слововживання «Неправильно — правильно» • Марія Волощак}
Жив-був ― Жив-поживав (жив собі)

---

^{«Як ми говоримо», сторінка 92 • Борис Антоненко-Давидович}
§ 13 Жити-бути, жити собi, жити-поживати

„Жив-був дiд та баба“, — чуємо початок казки в радiопередачах, а то читаємо i в дитячих книжках. Але такий вислiв є характернiшим для росiйських народних казок: „Жил-был старик со старухой“; українська народна казка з дiда-прадiда починалась висловом жити собi: „Жив собi дiд та баба, була в них курочка ряба“ (казка) або жити-пoживати: „Жив-поживав козак заможний Клим“ (Л. Глiбов).

Вислiв жити-бути трапляється в художнiй лiтературi („Жила-була в гаю сорока“. — Л. Глiбов), але не слiд замiняти ним усi iншi українськi народнi вислови, а тим бiльше вiдкидати їх.

---

^{«Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов» • Григорій Петрович Півторак}
Крім цього, впливом фінського субстрату дослідники пояснюють також чимало специфічних особливостей російської мови, таких як:

• наявність акання й редукції голосних в усному мовленні,
• парні слова типу стежки-дорожки, руки-ноги, жив-здоров, такой-сякой, нежданно-негаданно, есть-пить та ін.,
• мовний зворот у меня есть (замість більш характерного для слов'янських мов звороту я маю),
• фразеологічні вирази жил-был, житье-бытье, жить-поживать, как можется?, как живете-можете?,
• запозичені з фінських мов лексеми ковылять, колеть (околеть), Мóсква та ін.