16

Літеру ї часто наводять як приклад унікальності української мови, проте у французькому письмі також присутня літера ï, як, наприклад, у слові naïf – наївний.

На сторінці про Кирилицю на Wikipedia міститься перелік сучасних абеток на основі кирилиці, серед яких лише українська містить цю літеру.

Тож виникає питання, чи з'явилась літера ї в українській абетці як природній розвиток кирилиці, чи її було запозичено з латиниці?

|improve this question
11

Take a look at this nice answer by Sassa NF

Це є наслідком реформ правопису. ї з'явилось в українській мові в 19-му столітті та цілком замінило старослов'янську літеру ѣ. Я точно не знаю, але здається того часу це було зроблено для передачі власного звуку, притаманного ѣ. Нехай це вас не дивує, бо ѣ промовлялось як є в Новгороді, але швидше за все промовлялось і в Київській Русі. Тому, скажімо, графіті ...рабу божому Луцѣ, які ще можна знайти в Софії, промовляти треба не Луцє, а Луці. До думки, що саме так промовлялось на Київщині ѣ, схиляються дослідники історичної граматики. Мені дуже сподобалась робота Л.П.Павленка, "Історична Граматика Української Мови", навчальний посібник для студентів, що можна знайти в онлайні.

Як наслідок, навіть на початку 20-го століття писали хлїб, лїпше, цїлий - зустрічаємо на кожній сторінці в Історії України-Руси Грушевського.

Тобто, свого часу ї зовсім не була йотованою, та для утворення звуку йі потрібен був апостроф. Лише пізніше за радянських реформ змінився правопис слів, та замінили ї на і. Чому одночасно не позбулись апострофу, мені не відомо.

|improve this answer
  • 1
    «Цілком заміноло ѣ» — незовсім так. Желехівка, де використовувались літери І та Ї, використовувала на місці ѣ (а також Е в новозакритому складі — т.зв. нового ятя) літеру І чи Ї в залежності від того, чи здатна попередня приголосна пом'якшуватись: лїки, сїм, але шість, білий. – PY PY Oct 5 '17 at 16:57
9

На додачу до відповіді Chizh про перші використання «ї» як окремої літери.

За твердженнями з російської Вікіпедії, які однак не підтверджені джерелами, така форма («і» з двома крапками) іноді використовувалася ще в церковнослов'янскому та «гражданському» (початок XVIII ст.) письмі, хоча не мала там особливого значення (використовувалась просто як інший варіант написання звичайної «і» з крапкою).

Якщо це правда, то варіант наслідування нетипового варіанту написання «і» з церковнослов'янських пам'яток виглядає більш ймовірним, ніж наслідування у фразцузів. Тим більше, що, наприклад, літера «є» за своїм першопочатковим значенням є одним з варіантів написання давньоруської і церковнослов'янської «е» — що, однак, не завадило їй з часом набути окремого значення.

Хоча вірогідних джерел, щоби підтвердити цю гіпотезу, на жаль, не маю.

|improve this answer
  • 3
    пропоную замінити твердження на Українську Вікіпедію: uk.wikipedia.org/wiki/%D0%87 – Sassa NF Feb 12 '17 at 7:35
  • @SassaNF, прекрасна ідея. Я, чомусь, коли вчора проглядав всі три Вікіпедії, око за «устав», «півустав», «скоропис» не зачепилося, а чомусь за «гражданский шрифт» зачепилося. Треба змінити рос. на укр., згадати устав/півустав/скоропис, відповідно, перше вживання зміщується на XVI (друк) чи навіть XIV (письмо) ст. Там навіть картинки є, і ми маємо право їх вставляли, бо CC. Проте, на жаль, не маю зараз часу це зробити. Якщо відредагуєте чи створите нову відповідь, буду вдячний – Sasha♦ Feb 12 '17 at 10:41
  • Графічна форма «ї» (з двома крапками) використовувалась у друкованих текстах указів Петра І у ролі малої літери «і». Скани викладені на Гугл: «Копии Его Царского Величества указов, состоявшихся в 1719 и в 1720 годах». У той час ще окрему літеру «й» було прибрано з правопису. – Ukurainajin Feb 12 '17 at 11:25
  • @Ukurainajin, на Google Books можете давати пряме посилання. Це, здається, є прикладом використання одного з варіантів «гражданського шрифта» (що я згадував у відповіді). Але, як я потім помітив за підказкою Sassa NF, є й старіші вживання, аж до IX–X ст (ну і ще XIV). – Sasha♦ Feb 12 '17 at 12:00
-1

Аналогія з французською чи іншими європейськими мовами не зовсім доречна: там умляут над ї використовується для підкреслення, що це не частина дифтонгу, а окремий звук. Запозичення "ї" в нетрадиційній функції, вірогідно, було спричинене суто технічними міркуваннями: це зараз можна на колінці зліпити фонт, а тоді все обмежувалося набірними касами типографій.

|improve this answer

Your Answer

By clicking “Post Your Answer”, you agree to our terms of service, privacy policy and cookie policy

Not the answer you're looking for? Browse other questions tagged or ask your own question.