Чи є якісь усталені способи звертатися до не специфічної групи людей в неофіційному середовищі, наприклад, до перехожих на вулиці?
У якості формальних або урочистих звертань до багатьох людей водночас часто використовуються наступні вирази: "шановні добродії та добродійки", "пані та панове".
В художній літературі зустрічаються варіанти "товариство", "шановні", "друзі", "люди".
Зі словопедії:
За більшовицьких часів універсальною формою звертання було слово товариш. Щоправда, як в усній, так і в письмовій формах воно постійно еволюціонувало: "т. Вухналь", "тов. Вухналь", "товариш Вухналь Йосип Васильович". Усі різновиди прийнятої норми варіювалися залежно від того, хто і на якому щаблі стояв.
Зі словом громадянин частіше зверталися до тих, кого позбавляли громадянських прав або ж щоб дистанціюватися.
Лексемою добродій краще було не послуговуватися, бо тоді людину сприймали як причетну до колишньої Директорії...
Слово мадам було лайливе. Ним обзивали, коли хотіли натякнути на сумнівні морально-етичні якості особи. Таке зміщення понять у вживанні слів-звертань, та ще й узятих з чужих мов, створило свій макаронічний стиль, щось на зразок "Эй, девушка в светлой кофточке!", "Эй, мужчина в темной шляпе!"
Незрідка доводилося спостерігати, як до незнайомих зверталися "ніяк", тобто ставили запитання, висловлювали міркування начебто безадресно, у простір з надією, що хтось прийме це "на себе" і відповість чи втягнеться в розмову.
Лише на початку 90-х років лаконічне, милозвучне і найбільш відповідне саме українській спільноті звертання пан, пані, панове стало начебто набувати прав громадянства. Ці слова з притаманним їм стримано-емоційним і водночас найповнішим виявленням поваги зазвучали у побуті, в офіційних стосунках, у інших сферах.
У документах форма пан уживається з ім’ям, прізвищем, назвою посади, тобто порівняно з добродій має виразне забарвлення офіційності. А до колективу людей, до аудиторії слухачів варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановне товариство, вельмишановне зібрання.
Панове - це звертання до сукупності людей як винятково чоловічої статі, так і статево змішаної. Пані та панове є перекладом Mesdames et messieurs. З точки зору української мови - це тавтологія, щось на кшталт жінки та люди.
Є інша думка, що панове - це кличний відмінок слова пани́, а, отже, звертатись можна так лише до сукупності людей винятково чоловічої статі:
називний пан пани́
родовий па́на пані́в
давальний па́нові, па́ну пана́м
знахідний па́на пані́в
орудний па́ном пана́ми
місцевий на/у па́нові, па́ну на/у пана́х
кличний па́не пани́, пано́ве
Хоча в більшості обговорень схиляються до думки, до пано́ве - не лише кличний відмінок слова пани́, але й і власна назва, іменник.
У творах класиків, зокрема Шевченка й Нечуя, можна побачити звертання панове громадо – свідчення того, що вживатися воно могло не лише щодо чоловіків, а й до чоловічо-жіночого товариства.
Уривок з "Украденого щастя" Івана Франка:
– Знаєте ви що, панове свiдки, я тут хочу з Миколою розумне слово говорити. Вас тут не потрiбно. Може б, ви пiшли собi до дiдька? (...) Селяни i селянки сквапно виходять. Декотрi хрестяться i плюють.
Хоч, з іншого боку, навіть коли в громаді чи серед свідків і були жінки, то зовсім не означало, що звертаються і до жінок. Кажучи панове громадо, панове свідки, панове товариство, адресувати ті слова промовці могли, звісно, тільки чоловікам, жіноча ж частина могла слугувати за "непомітне тло" чи "покірну масу". Нині ж, коли жінки є рівними в правах з чоловіками, традиційне звертання панове громадо/товариство, безумовно, стосується представників обох статей.
Колишній Президент України Віктор Ющенко використовував звернення любі друзі. Проте завдяки широкій популярності і комедійним пародіям цей вираз, по суті, перетворився на мем, а, отже, вживається переважно в іронічному контексті.
Звернення панове на мою думку є дость нейтральним щодо формальності, але, зауважу, не гендеру. Порівняйте з państwo, яке в польскій мові використовується поміж іншого і для звернення до групи людей
