Наскільки мені відомо, слово дзідзьо західноукраїнського діалекту означає дід, а дедьо -- батько. Я намагався знайти хоч яку небудь інформацію стосовно походження цих слів, але знайшов лише декілька сайтів без жодних пояснень. Хоча вони і розповсюджені на території Прикарпаття, Карпат та Закарпаття. Тому власне питання:
звідки походять ці слова та наскільки вони старі?
Ці слова, а також «мама», «тато», «баба», «тятя» та подібні до них найменування близьких родичів походять з так званої дитячої мови, вони, як правило, двоскладові, один і той самий приголосний повторюється, часто повторюється й голосний. Явище це ґлобальне, зустрічається практично в усіх мовах, ці слова дуже давні. Скажімо, слово «мама» є фактично в кожній мові, від індіанських мов Америки (головне божество інків – Пачамама, Матір Земля), до племенних мов Африки та Азії, хоча в деяких мовах, зокрема в грузинській та в чінукському жаргоні, воно означає «тато». При цьому в грузинській «мама, матір» звучить як დედა «дéда», і теж відноситься до слів, що походять з дитячої мови.
В автентичности слова «дзідзьо» сумніватися немає причин, в навколишніх мовах, в русинській, словацькій, угорській та польській подібного слова немає.
Основа дід є загальнослов'янською, і закінчувалось на зредукований голосний ъ: дѣдъ. В більшості слів, що закінчувались на зредукований, тепер закінчення нульове, але в деяких словах зредуковане підсилилось і вижило. Порівняйте: Петръ - Петро. Щоправда, найчастіше зредуковані вижили в середині слова (повноголосся): вълкъ, зьрно - вовк, зерно.
Дідо зустрічається на львівщині без дзенькання. Походження дзенькання в дзідзьо не знаю, але, скажімо, в білоруській дзед.
