Перепрошую, неуважно прочитав запитання, відповідь була лише на частину. Доповнюю…
Так, звісно, звуки [ґ], [д͡з] і [д͡ж] є в українській вимові, і офіційно визнаються українською фонетикою³.
Літера Ґ є в абетці та на клавіатурі², хоча використовується вона нечасто.
«У нас поміняли букварі, та поставили […] дж і дз — у кінці, перед апострофом», як на мене, звучить дивно. По-перше, наскільки я знаю, апостроф не вважається частиною української абетки, бо хоч і використовується на письмі, але не вважається літерою (так само, як, наприклад, використовується на письмі, але не вважається літерою дефіс).
По-друге, немає літери «дз» і немає літери «дж» — те, що літери «д» і «з» при написанні поряд продукують один звук [д͡з], а літери «д» і «ж» при написанні поряд (найчастіше) один звук [д͡ж], не робить «дз» і «дж» новими літерами. Слід розрізняти літери (букви) та звуки: одна літера може продукувати декілька звуків (наприклад: «я» — [йа]), а декілька літер — один звук (наприклад: «нн» в слові «насіння» — довга м'яка [н':]). «Дз» — це дві літери, що створюють один звук (дзвінкий варіант [ц]), а не одна літера; так само щодо «дж».
Хоч я іноді й бачив «дз», «дж» і апостроф в онлайн-версіях білоруської абетки — але ніколи в українській (і, власне, не впевнений щодо правильності тієї білоруської). Бо абетка — це зазвичай список літер, а не звуків чи нелітерних орфограм (орфографічних знаків).
Приголосні звуки зараз асоціюють саме таким чином: [п]–[б], [т]–[д], [х]–[г]¹, [к]–[ґ], [с]–[з], [ц]–[д͡з], [ш]–[ж], [ч]–[д͡ж], [т']–[д'], [с']–[з'], [ц']–[д͡з'], [ч']–[д͡ж'] і без пари [в], [й], [л], [м], [н], [р], [ф].
Примітки:
¹ Насправді ⟨х⟩–⟨г⟩ не уворюють точну пару глухий–дзвінкий, бо ⟨х⟩ — це МФА[x] (точною парою якого є МФА[ɣ]), а [г] — це найчастіше (хоч є різні погляди) МФА[ɦ] (точною парою якого є МФА[h]). Тим не менш в рамках шкільної програми акустичною парою вважається саме ⟨х⟩–⟨г⟩. Мабуть, це визначаються тим, що ближчих відповідників в українській фонетиці немає, а також тим, яке місце вони займають в системі української фонетики.
² Хоча її розташування наразі різниться в розкладках IBM PC-сумісної американської (101/104-клавішної) клавіатури для MS Windows та GNU/Linux: в MS Windows вона доступка як AltGr+Г (3-ій і 4-ий рівні англійської U), а в GNU/Linux — на місці англійської \ |. На європейській (102/105-клавішній) же IBM PC-сумісній клавіатурі, окрім вищезазначених місць, вона присутня у вигляді окремої клавіші біля лівого Shift.
³ Також існує версія, що звуки ⟨д͡з⟩ і ⟨д͡ж⟩ насправді не вкоренилися глибоко в українській фонетичній системі.
Це пояснюєтся в тому числі особливостями чергування.
Наприклад, є ряд
⟨х⟩ → ⟨с⟩ → ⟨ш⟩ (муха → мусі → мушка);
в нього є дзвінкий аналог
⟨г⟩ → ⟨з⟩ → ⟨ж⟩ (нога → нозі → ніжка)
— що виглядає повністю логічним, бо дзвінкими парами для ⟨х⟩, ⟨с⟩ і ⟨ш⟩ є саме ⟨г⟩, ⟨з⟩ і ⟨ж⟩.
Також є ряд
⟨к⟩ → ⟨т͡с⟩ → ⟨т͡ш⟩ (онука → онуці → онучка);
за логікою його дзвінким аналогом мав би бути
⟨ґ⟩ → ⟨д͡з⟩ → ⟨д͡ж⟩ (дзиґа → дзидзі → дзиджка)
— але на практиці нормою вважається
⟨ґ⟩ → ⟨ з⟩ → ⟨ ж⟩: (дзиґа → дзизі → дзижка).
Чергування ⟨ґ⟩→⟨д͡з⟩→⟨д͡ж⟩ (дзиґа→дзидзі→дзиджка) вживається в деяких західних діалектах. Але лише в деяких, поширенішим і літературною нормою є ⟨ґ⟩→⟨з⟩→⟨ж⟩ (дзиґа→дзизі→дзижка).
Професор Ю. Шевельов в своїй праці «A Historical Phonology of the Ukrainian Language» стверджує: «незважаючи на такі сприятливі передумови, звук ⟨д͡з⟩ в українській мові глибоко не закоренився […] У системі української мови не з’явилося жодного звукового закону, який би сприяв його реґулярному ширенню. Цей звук уживався радше як емфатичний засіб (саме через це він так часто обіймає позицію на початку слова) в афективних та звуконаслідувальних словах […] Проте жодне з цих явищ так і не набуло рис системності. Таким чином, звук уживається в небагатьох словах за традицією, в інших — як емфатичний елемент (а отже — факультативний), охопивши в обох випадках лише невеличку частину лексики. На сьогодні звук ⟨д͡з⟩ найбільше поширений у південно-західному наріччі (Карпати, Придунав’я), але оскільки навіть у цих реґіонах, як здається, бракує мінімальних пар, то й статус його непевний. Із просуванням на схід кількість слів із ⟨д͡з⟩ дедалі меншає, а вжиток його стає факультативним. […] Звісно, в цьому процесі свою роль міг відіграти також вплив російської мови, яка не має ⟨д͡з⟩. Початково постання звука в українській мові вписувалося в аналогічний процес, що відбувався на великій території, охопивши Північну Грецію, Македонію, частину Болгарії, частину Румунії, Україну та частину Словаччини. Проте з XVIII ст. ці контакти увірвалися — хоч під яким оглядом їх брати» (правопис перекладу збережено, але позначення звуку змінене на таке, що використовується в усій відповіді).
Докладніше.
А не можна це вважати 100%-ю істиною, бо думки різних людей не збігаються. Мені от особисто взагалі здається, що це звук ⟨ґ⟩ остаточно не вкоренився в українській мові, тому в словах з ⟨ґ⟩ чергування відбувається по схемі для ⟨г⟩ — а звуки ⟨д͡з⟩ і ⟨д͡ж⟩ якраз вкоренилися, — але я не спеціаліст і моя думка нічим не підкріплюється.
