Чи є різниця між словами зіставляння і зіставлення

Question

Зіставляння і зіставлення, я не можу зрозуміти яке слово коли використовувати.

Answer 1

Зіставляння описує тривалий або повторюваний процес, зіставлення – разовий.

Answer 2

Доповню відповідь Yola.

Зіставляння та зіставлення — типовий приклад віддієслівних іменників, один з яких має значення процесу, а інший виражає наслідок цього процесу. Тобто, зіставляння — дія, процес (від дієслова недок. виду), а зіставлення — подія (від дієслова док. виду), це те що відбулося внаслідок дії.

Аналогічно:

• відновлювання – відновлення;
• вимірювання – вимірення;
• натискання/натискування – натиснення;
• переставляння – переставлення.

Таке розмежування (дія-подія) використовується здебільшого для опису процесових понять.

Для зацікавлених наведу повний уривок із першоджерела:

8.2. Тенденція до формально-словотвірного розмежовування віддієслівних іменників зі значенням завершеного процесу (на -ння, -ття) і значеннями його наслідків (з різними суміжними значеннями предметності) — з якомога послідовнішим поширенням певних випадків оформлення дериватів зі значенням наслідку дії за допомогою коротших форм, зокрема зворотної деривації (пор., наприклад, уже наявні у словотвірній системі української мови випадки на зразок утворення — утвір, розтягнення — розтяг, випарування — випар, напруження — напруга; сюди прилягає й розмежування термінів словотворення — словотвір), на всю систему віддієслівного словотворення (із семантичною спеціалізацією вже наявних слів та «куванням» нових).

Найбільшого поширення в межах дії цієї тенденції набуло відмежовування від значень процесуальності структурно-семантичного розряду віддієслівних іменників на -ка (див. 2.6) — з прагненням до залишення за ними лише різних непроцесуальних значень: обмотування — обмотка і т. ін. У мовознавчих працях почастішало вживання термінів словосполука і звукосполука на місці вже усталених на сьогодні словосполучення і звукосполучення, оскільки сполучення має означати, на переконання прихильників цієї нормотворчої тенденції, тільки (завершений) процес.

Найповнішого ж вигляду це вже набуло в різних проектах послідовного реформування системи українського словотворення, створюваних термінологами, наприклад: відновлювання, вимірювання, натискання / натискування, переставляння і под. («дія» — від дієслів недок. в.) — відновлення, вимірення, натиснення, переставлення і под. («подія» — від дієслів док. в.) — віднова, вимір, натиск, перестановка і под. («наслідок події») ¹⁰⁸; до рос. отклонение — відхиляння (тривала дія), відхилювання (періодично повторювана дія), відхилення (одноразова дія) і відхил (наслідок дії) ¹⁰⁹; видовження, обтяження, переміщення (процес) — видовга, обтяг або > обтяж, переміст (наслідок) ¹¹⁰.

Відзначена тенденція, цілком виправдана, звичайно, у своїй основі, в разі її «системного» ускладнення, як і в інших подібних випадках послідовної «есперантизації» словотвірної системи української мови, ледве чи виявиться життєздатною. Крім того, в узусі вже усталилося чимало випадків, коли «коротші» форми означають не тільки наслідки дії, а й її саму (причому важливо, що вони не пов’язані прямим віднесенням до момен- тів завершеності / незавершеності дії), і, як видається, значна частина мовного соціуму не хотіла б змінювати цей стан справ, наприклад: вияв (від відповідного зворотного дієслова — при рідше вживаному виявлення), опис (при значно рідше вживаних описування і описання), запис, огляд, догляд та ін.; у парі перетинання / перетин (кордону) друге з цих слів уживається все-таки значно частіше.

Тараненко О. О. Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ – ХХІ ст.). – К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2015. – 248 с.

До речі, в українській мові можливе потрійне розмежування:

• дія — подія (наслідок дії) — наслідок події.

Наприклад:

• відновлювання - дія, відновлення - подія, віднова - наслідок події.

Насамперед це стосується правила виокремчого позначення дії, події (що їх помилково в ДСТУ 3966-2009 названо незавершеним і завершеним процесом), а також наслідків події.

У ДСТУ 3966-2009 зазначено, що українська мова, на відміну від російської, має властивість не тільки в дієсловах, а й у віддієслівних іменниках розрізняти назви дій (процесів) і подій, а також їх наслідків. Російським дієсловом изменять і изменить відповідає один російський іменник изменение, що означає дію, подію і наслідок цієї події: (продолжительность изменения, результат изменения і сравнение изменений). Українською мовою маємо три іменники: змінювання, змінення та зміна. Тому правильне вживання цих іменників у словосполуках: тривалість змінювання, результат змінення та порівнювання змін робить ужитковий текст досконалішим й українським. Адже дія змінювання – те, що відбувалося, відбувається чи відбуватиметься; подія змінення – те, що сталося чи станеться; результат зміна – те, що ми отримали чи отримаємо.

Те саме можна сказати про іменники: оцінювання, оцінення й оцінка; передавання, передання й передача; відбивання, відбиття й відбиток; деформування, здеформування й деформація; устатковування, устаткування й устатковання; розраховування, розрахування й розрахунок та багато інших.

Коли є паралельні форми дієслів, що означають дію (розтягувати та розтягати, розроблювати та розробляти), може бути чотири іменники: розтягування та розтягання, розтягнення й розтяг; розроблювання та розробляння, розроблення й розробка.

Іменники, що означають дію, утворюють від дієслова недоконаного виду:

• оцінювати → оцінювання;
• подавати → подавання;
• устатковувати → устатковування;
• розраховувати → розраховування,

а іменники, що означають подію, утворюють від дієслова доконаного виду:

• оцінити → оцінення;
• подати → подання;
• устаткувати → устаткування;
• розрахувати → розрахування.

Ребезнюк І. Спробуймо писати та говорити за національними, а не радянськими правилами. Збірник наукових праць учасників XIII Міжнародної наукової конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт 2014».