Прочитав вірш "Мана" Миколи Костомарова, де зустрів такі рядки:
Є в нас плесо; осокою
Поросло кругом;
Посередині плавочки
Плавають рядком.
Цікавить значення слова "плавочки", адже такого слова немає в СУМі, а при введені його в пошуку Гугл видає відеокліп Ольги Полякової, що аж ніяк не може бути тим, що потрібно.
Очевидно, в даному вірші йде мова про ПЛАВ:
- Сміття, різні предмети, що пливуть по річці суцільним потоком (звичайно під час повені). Я пливу за водою.. І плав пливе. Пропливають лози, верби, в'язи, тополі у воді (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 476); * У порівняннях. Злилось як плав (Словник Грінченка).
- Невеликі мулувато-торф'янисті плавучі утворення з коренів і стебел очерету, рогозу, вкриті рослинами. Кругом обняла його [хутір] річка з зеленими плавами, лозами й очеретами (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 49); Плави постійно або періодично плавають, вони відокремлені від берегів або з'єднані з ними (Ботанічний журнал, X, 3, 1953, 34).
- Ділянка трясовини, де під шаром рослинності є вода. Вночі через болото переходила [Оленка], в плаву провалилася (Костянтин Гордієнко, Діти.., 1937, 44).
На мою думку, письменник утворив від слова плав за допомогою зменшувально-пестливого суфікса -очк- плавочки. Наймовірніше, що плав вживається в даному контексті у 4 значенні.
Сьогодні наткнувся на цю статтю (В. М. Русанівський, «Історія української літературної мови», Київ, «Артек», 2001, с. 167), де дається відповідь на питання, яке я задав 4 місяці тому:
У поетів-романтиків була тенденція до нормалізації мови української літератури. Спеціально уникаю тут терміна «літературна мова», бо про неї можна говорити тільки після творчості Т. Шевченка. Зразком чистоти мови був, звичайно, фольклор. І поети романтики, як і безіменні творці фольклору, намагалися уникати вузько локальних слів. Та стежити за цим було дуже важко, тому локалізми, звичайно, з'являлися. Це, скажімо, у І. Галки рябець «шуліка», увійнятися «вгамуватися», ізгарб «сніговиця», «хуртовина», меріти «мріти», оцваньок «неньок», музувіри «турки», плавочки «качки», утворний «стрункий», «гарний» та ін. У галузі морфології А. Могила навіть допускає стилізацію під особливості західноукраїнської народної мови. Так, у вірші «Думка червонорусця» знаходимо: Край в цю пору згадує мі ся частенько; Хто тя, краю милий, хто по волі кине? Хто к ті із чужини, краю, не полине (АМІГ, 56).
Гадаю, що саме качки плавали рядком, а не трясовина.
