Тут цікаву абетку побачив.
Абетка, Барва, Веселка, Горобець, Ґава, Дзиґа, Еч! Єдність, Жовтень, Звитяга, Ирій, Істота, Їжачок, Йой! Комаха, Латаття, Мереживо, Незалежність, Обрій, Праска, Равлик, Смерека, Тин, Уряд, Філіжанка, Хвиля, Цуцик, Черешня, Школяр, Щогла, українсЬка, Юнак, Ялівець.
Знайшов Еч! у словнику.
ЕЧ, виг., розм., рідко. Те саме, що ач. Еч, яка цокотуха! (Данило Мордовець, I, 1958, 505)
Але зараз я не розумію, коли треба вживати Еч!, а - коли Ач! чи інші Ой!.
Вигуки можна вживати в численних емоційно наповнених ситуаціях, згідно з наведеними вами тлумаченнями з СУМ-11.
Однак, як зазначено в дослідженні з семантики цієї частини мови,
Вигук як мовне явище є одним із перших філогенетичних феноменів системи мови. Однак, незважаючи на численні дослідження, він все ще не знайшов єдиного розуміння своєї сутності, частиномовної належності, семантичної визначеності.
Почувати розгубленість щодо "доречності у вживанні" можна лише всередині першого пункту класифікації звуконаслідувальних (на відміну від похідних від повнозначних частин мови типу "Боже", "Спасибі", "Так" і т.п.) вигуків Л.Мацько:
а) багатозначні, з широким емоційним діапазоном: а!, о!, е!, ай!, ой!, ох! та їх фонетичні варіанти а-а-а!, о-о!, е-е-е!; б) порівняно однозначні, із семантикою негативності типу пхе!, пхи!, пхі!, пху!, тьху!, фе!, фі!, фу!, хе!, хі!, в)вигуки з вужчим і одноманітнішим значенням (і!, у!, ух!, ба!, леле!, ого!) (Мацько Л. І. Семантика вигуків та звуконаслідувань // Українська мова і література в школі. – 1985. – № 2. – С. 56–62. ).
Щодо багатозначних вигуків, семантиці кожного з них має бути присвячено окреме дослідження, яке, втім, не може претендувати на вичерпаність. Як приклад, у цитованому достідженні щодо вигука А було проаналізовано лише 446 випадків вживання вигука А, з яких 288 ілюструють вісім семантичних варіантів (‘здогад’ (74), ‘привітне впізнавання’ (44), ‘байдужість’ (41), ‘досада’ (30), ‘відчай’ (29), ‘пригадування’ (25), ‘зрозуміло’ (23) і ‘злорадство’ (22)). Багатозначність, пластичність семантики цього вигука дозволяють вживати його і в інших випадках, надаючи власного, лише в певній ситуації зрозумілого, значення.
В іншому дослідженні окреслено причини складнощів у визначенні семантики вигуків:
Щодо семантики вигуків, то вона має «конкретно-ситуативний характер і розкривається у контексті, у зв’язках із іншими словами, за допомогою інтонації, може доповнюватися мімікою, жестами» Інтонація відіграє важливу роль в оформленні речення з вигуковим елементом: «усі вигуки супроводжує специфічне інтонаційне оформлення – інтонація видільності, проте не завжди оклична, бо частина емоційних вигуків позбавлена інтонаційних ознак окличності».
Як підсумок, наведу зауваження зі згаданої вище статті О.Мельник:
Семантика вигука формується залежно від ситуації мовлення та контексту, а певні семантичні варіанти вигука можуть функціонувати в обмеженій кількості комунікативних моделей. Арсенал графічних можливостей передавання вигукових варіантів на письмі досить обмежений, тому складно однозначно з’ясувати, яку саме емоцію чи стан передає конкретний вигук.
