Як правильно наукова *керівник* чи *керівниця* (ми говоримо про жінку)?

Question

Написавши кілька речень до свого питання на сайті, я зазначила, що "..моя науковий керівник..." і коментар було відкореговано на "керівниця"... Прошу допомогти зрозуміти, за яким правилом?

З ukrlit.org:

КЕРІВНИ́К, а́, ч. Той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось. Маса повинна мати право вибирати собі відповідальних керівників (Ленін, 27, 1951, 182); В одному містечку хлопця було відведено до керівника підпілля — столяра Якова (Ю. Янов., II, 1954, 11); — Керівник усе мусить знати і все передбачати (Шиян, Баланда, 1957, 147).

◊ Кла́сний керівни́к — учитель-вихователь класу в середній школі. Нещодавно його призначили до нас класним керівником (Сміл., Сашко, 1954, 221). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 142.

Answer 1

Це, власне, просто жіночий рід до слова "керівник".

Той самий словник:

КЕРІВНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до керівни́к.

∆ Кла́сна керівни́ця— учителька-вихователька класу в середній школі. Їхня нова класна керівниця зайшла з практикантами-студентами (Ів., Таємниця, 1959, 92).

Answer 2

^{Не на затверджену відповідь, такий собі додаток до відповіді пана @Sasha.}

Українська фраза, 1928 • Микола Сулима

§ 4. Професійні назви

Професійні й інші подібні до них назви в українській мові бувають здебільшого осібні для чоловіків і осібні для жінок. Українська мова взагалі уникає вживати в спільному роді тих слів, що означають посаду, професію, звання, рангу тощо, й надавати тим словам ознак граматичного (формального) чоловічого роду без огляду на стать. У російській мові, як відомо, такі слова, як от автор, композитор, писатель, а так само, напр., товариш, приятель, однаково можуть стосуватися до осіб жіночої статі, як і чоловічої.

В українській фразі буває інакше: він – автор, вона – авторка; він – композитор, вона – композиторка; він – письменник, вона – письменниця; він – лікар, вона – лікарка¹; він – професор, вона – професорка й т. інш.

Це так само, як, напр.: танцюрист і танцюристка, учитель і вчителька, селянин і селянка, служник і служниця, робітник і робітниця, вʼязальник і вʼязальниця, полільник і полільниця, викладач і викладачка, асистент і асистентка, актор і акторка (не „актьор, актьорка“; це – росіянізм) тощо.

Подібно до цього російська фраза „она – мой приятель“ відповідатиме українській „вона – моя приятелька“. Так само, звертаючись до жінки (чи до дівчини) або говорячи про неї, по-вкраїнському вживають слова товаришка (а не товариш).

Як бачимо з поданих прикладів, на професійні й інші аналогічні до них назви для жінок українська мова широко використовує відповідні формальні закінчення жіночого роду (граматичного), а втім це буває не завжди.

Коли професійні жіночі назви можуть причинитися до плутанини, коли зміст фрази стосується не до самих жінок, а й до чоловіків, взагалі – до людей, то ми вживаємо чоловічих назов і для жінок. Наприклад: Леся Українка – один із найкращих поетів; коли б ми були сказали тут „одна з найкращих поеток“, то цим би ми підкреслили вагу Лесі Українки лише серед жінок-поеток, а не серед усіх поетів взагалі.

Отже виходить, що професійні чоловічі назви, опріч свого спеціяльно-чоловічого значіння, мають ще й загальну силу, характеризуючи всіх людей якоїсь професії чи стану без огляду на натуральний рід, на стать. А жіночі назви мають завжди обмежене, специфічно-жіноче значіння. Згадаємо тут до речі оці слова: людина, чоловік, жінка. Слово чоловік у нашій літературній мові означає особу чоловічої статі, жінка – жіночої статі, людина обʼєднує в собі обидва ці значіння. Коли ми, маючи на увазі цю схему, кваліфікуватимемо значіння, напр., слів поет і поетка, то нам доведеться сконстатувати, що поетка йде рівнобіжно до жінка, а слово поет становить собою паралелю до чоловік і, опріч того, до людина. Отже значіння чоловічих назов – ширше, а жіночі назви – індивідуалізовані, обмежені на змісті.

Через це, говорячи, припустім, про якусь жінку, що вона – професорка історії, іноді треба буває сказати, що вона – видатний професор (знавець) історії, вона – один із найкращих професорів (знавців) історії. З тих самих міркувань загального характеру ми кажемо про жінок іще й так, напр.: вона – секретар Сільради, вона на посаді рахівника, діловода, статистика, лаборанта, асистента; вона – завідувач школи² й інш.

І ще одно завваження: звучи жінку чи дівчину товаришкою (а не товаришем), ми тимчасом можемо сказати так: Серед усіх моїх товаришів вона – найкращий мій товариш. Так само й це: Вона – моя велика приятелька, але вона – найбільший приятель мені серед усіх моїх приятелів. Вона – революціонерка, але вона належить до найвидатніших революціонерів. Вона письменниця, але вона – найпопулярніший тогочасний письменник і т. інш. Коли б і вдруге ми сказали були, напр., „письменниця“ (а раніше – „революціонерок“ тощо), то це не характеризувало б загальности, промовляло б лише за певне вузьке коло жінок, а не за всіх взагалі діячів якоїсь категорії.

---

Виноски

1. Не можна лікарку звати лікаршею, професорку так само не можна звати професоршою й т. інш. Лікарша (професорша) – це лікарева (професорова) дружина. Опріч того, слова типу лікарша, професорша слід би вважати за вульгаризми (порівн.: наша вчительша; треба – наша вчителька), що виникли не без впливу рос. мови („генеральша, капитанша, офицерша“ й інш.).

2. До речі: замість завідувач не слід уживати невдалих новотворів „завідатель, завідуватель“; це зовсім непотрібні оцерковнословʼянені слова з напівмертвим наростком – тель.

Answer 3

_{Відповідь дуже неповна. Хотів її видалити, але бачу, що вона вже отримала позитивну оцінку, тому не буду. Але зважайте, що вона враховує одні джерела/тенденції і не враховує інші.}

Чи можна використовувати чоловічу форму звання/посади/професії для жінки

Так. Принаймні, в деяких стилях мовлення. В офіційно-діловому стилі це навіть заохочується/вимагається.

Наприкад: заслужений учитель Ольга Лозова; науковий керівник Наталя Богданівна.

_{Про це бачимо зокрема у навчально-методичному посібнику В. Л. Красюка «Ділова українська мова»:}

_{Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель — учителька, працівник — працівниця).
<…>
Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.}

Як правильно узгоджувати чоловічу форму з іншими членами речення

В загальному випадку

Прикметники (і граматично подібні до них форми: присвійні займенники, порядкові числівники, дієприкметникові звороти тощо) йдуть у чоловічому роді. Дієслова (і граматично подібні до них слова/вислови) можуть іти у жіночому.

Наприклад: наш старий менеджер звільнилася.

_{Принаймні так стверджує «Електронний підручник з сучасної української мови» Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка:}

_{Спільного значення роду набувають і вже раніше згадувані нами іменники типу директор, економіст, декан, кандидат, доцент та ін. Жіночий рід граматично виявляється в подібних іменниках досить своєрідно: прикметники узгоджуються з формою іменника, а дієслова (чи предикативні сполуки) — зі змістом цього іменника: Наш викладач відповіла на наші запитання.}

В офіційно-діловому стилі

Офіційно-діловий стиль заохочує до навіть більшого використання чоловічого роду при узгодженні — дієслова (присудки) використовують жіночий рід лише при зазначенні імені/прізвища жінки.

Наприклад:
• головний технолог Оксана Леонідівна повідомила;
• головний технолог повідомив.

_{Про це каже зокрема той самий посібник Красюка «Ділова українська мова»:}

_{Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила).}

Різнотлумачення

Деякі джерела стверджують, що коли ім'я/прізвище не зазначено, то дієслова (присудки) мають узгоджуватися з граматичним родом іменника (а не семантичним) незалежно від використовуваного стилю. Мовляв, «наш директор запізнилася» не можна сказати навіть за межами офіційно-ділового стилю. По-моєму, це є перебільшенням.

Оце джерело стверджує, що в російській мові має значення ще й порядок слів — мовляв, дієслово, передує назві професії, не може бути в жіночому роді (наприклад, навіть за межами офіційно-ділового стилю варто казати «увлекательные заметки предложил редакции известный автор Наталия Петрова», а не «предожила… автор… Петрова») — але не впевнений, що це має якийсь стосунок до української мови.

Висновки

Я не мовознавець, і роблю судження виключно на основі джерел, що прочитав, але здається так:

• «мій науковий керівник говорив» — можна (принаймні, в офіційно-діловому стилі);
• «мій науковий керівник говорила» — можна (принаймні, за межами офіціозу або якщо зазначено прізвище);
• «моя науковий керівник говорила» — здається, не можна («моя» неузгоджене з «керівник»);
• «моя керівниця говорила» — можна (принаймні, за межами офіціозу).

Тобто Вашу фразу «моя науковий керівник говорить» почали виправляти не дарма. Але от чи на стовідсотково правильний варіант її виправили — я стверджувати не можу, «мій науковий керівник говорить» було б однозначно правильно, але щодо «наукової керівниці» — з одного боку, слово «керівниця» в українській мові існує, є літературним і згідно зі словником означає саме керівника жіночої статі (на відміну від слова «секретарка», яке, хоч існує і є літературним, але не наслідує всієї множини значень слова «секретар», тому «вчений секретар» не еквівалентно «вченій секретарці»), а з іншого — стилістично може мати ще вужчу сферу вжитку, ніж перетин сфер «керівниця» і «науковий керівник», не кажучи вже про те, що словник може не враховувати всіх нюансів.